Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

і помітивши, що у будинку безлюдно і тихо, він крадькома наблизився до відчинених дверей галереї і заглянув всередину. Хлопець так зрадів цій щасливій нагоді, ніби побачив перед собою явлення Будди. Вечірній туман приховував обриси предметів, але уважний погляд Куродо-но сьосьо легко відшукав дівчину у вишневому вбранні, таку гарну, що й справді могла нагадувати, «щоб вишень білоцвіт, — навіть як облетить, — не забути ніколи»{137}. Але відразу засмутився, бо згадав, що вона призначалася іншому... Поруч сиділи молоді служниці, що здавалися особливо привабливими у променях вечірнього сонця.

Виграла молодша сестра, яка сиділа праворуч. «Чому ж ви не вітаєте переможницю корейською заздоровницею{138}?» — вигукнув хтось із жінок.

«Ця вишня давно хилилася до правого боку, бо виросла біля західних покоїв,» — раділи служниці молодшої сестри. А інші стверджували, що, навпаки, вона завжди схилялася до лівого боку. Тож суперечки з цього приводу не вщухали.

Куродо-но сьосьо, не второпавши, що відбувається, з цікавістю прислухався, бо дуже хотів вставити своє слівце, але не посмів бентежити жінок своїми несподіваними відвідинами. Тож цього разу він пішов, щоб знову і знову повертатись сюди, сподіваючись на щасливу нагоду.

Сестри просперечалися цілий день і ніч, кому належить вишня, а ввечері налетів шалений вітер, і вишневий цвіт, зірваний з дерева, на жаль, розсипався по землі. Переможена старша сестра сказала:

«Через вишню прекрасну

При пориві вітру

Зі страху тремчу,

Хоча добре знаю — не для мене

Свій цвіт розкриває вона...»

Сайсьо, бажаючи втішити її, склала:

«Ледь розкрившись,

Цвіт обсипається з гілок.

Тож чи варто

Глибоко перейматися тим,

Що вишня належить не нам?»

А от що сказала сестра-переможниця:

«Так буває завжди:

Як дме вітер — цвіт опадає,

Але не можу спокійно

Дивитися, як його разом з гілками

Буря зриває».

А її служниця Тайфу додала:

«Наш спільнику,

Вишневий цвіте,

Що у воду впав,

Пливи до нас,

Навіть піною ставши!»

Дівчатка-служниці молодшої сестри спустилися в сад і, назбиравши опалих пелюсток, піднесли їх своїй господині:

«З небес далеких

Прилетівши, вітер

Пелюстки розкидав,

Та ми зберемо їх,

Бо тепер вони наші...»

А Нарекі, служниця старшої сестри, відповіла:

«Бачу вам хочеться

Утримати на гілках вишні

Ніжний цвіт,

Та де знайдете рукава,

Щоб від вітру прикрити небо?..» —

і в’їдливо додала: «Чи не занадто ви скупі?»

А тим часом минали дні й місяці, а Тамакадзура все думала з тривогою про майбутнє своїх дочок. Від імператора Рейдзея щодня приходили листи. А ось що написала наложниця ньоґо Кокіден: «Невже Ви цураєтеся мене? Імператор часто сердиться, вважаючи, що саме через мене Ви відхиляєте його пропозицію... Може він жартує, але мені все одно неприємно. Вирішуйте, прошу Вас...» «Напевне, так доля розпорядилася, — подумала Тамакадзура. — Крім того, відкидати настанови ньоґо якось не годиться...»

Оскільки найголовніші речі для переїзду до імператора Рейдзея були заздалегідь приготовані, то залишалося подбати лише про вбрання для служниць. Дізнавшись про ці приготування, Куродо-но сьосьо у розпачі кинувся до матері, і вона, стривожившись, написала Тамакадзурі такого листа: «Якби моя душа не блукала у мороці турботи за долю своїх дітей, я б не посміла звернутися до Вас з таким несподіваним проханням. Але я знаю, що і Вам не чужі материнські почуття, тож Ви зрозумієте мене й заспокоїте мою душу...»

«От халепа!» — зітхнула Тамакадзура, дочитавши листа, який мимоволі збудив у ній співчуття, і вона відповіла: «Я добре Вас розумію, бо і сама у скрутному становищі. Імператор наполягає, і я не знаю... Якщо Ваш син справді має твердий намір, то нехай потерпить, і тоді через деякий час я зможу його розрадити. Думаю, що так вийде на краще, і людського пересуду не буде...»

Було ясно, що вона вирішила віддати Куродо-но сьосьо молодшу дочку після того, як старша переїде на службу до імператора Рейдзея. Одночасне влаштування на службу обох дочок могло сприйматися людьми як надмірне честолюбство. Крім того, поки що у Куродо-но сьосьо невисокий ранг... А проте хлопець і думати не хотів про іншу дівчину. Відколи він мигцем побачив старшу дочку, то ні на мить не розлучався з її образом перед очима й тільки мріяв про щасливий випадок, коли зустрінеться з нею... Але ось тепер такі надії зазнали краху, і Куродо-но сьосьо впав у відчай.

Як завжди, бажаючи поскаржитися на долю, він вирушив до То-дзідзю. Коли він увійшов, той саме читав листа від Каору і, побачивши гостя, спробував його заховати. Однак, від­разу здогадавшись, від кого лист, Куродо-но сьосьо кинувся до аркуша, щоб вирвати його з рук, тож, щоб не посилювати підозри, То-дзідзю не опирався, тим паче що у листі не було нічого, крім неясних натяків і нарікання на цей сумний світ:

«Рахуючи і дні, і місяці,

Які один за одним

Безпросвітно пропливали,

Навіть не помітив, як настав

Кінець весни гіркої...»

«Навіть свої нарікання він висловлює гідно й спокійно, — подумав Куродо-но сьосьо, — а мій, як завжди надмірний запал, мабуть, не викликає нічого, крім зневаги...» Йому стало так прикро, що він не міг вимовити ні слова й подався до пані Цюдзьо, яка завжди йому співчувала, і довго сидів там без жодної надії, мовчки зітхаючи.

Коли ж То-дзідзю, вирішивши відповісти на листа, пішов радитися з матір’ю, то Куродо-но сьосьо зовсім занепав духом. Лише одна думка володіла його юною душею. Він так бідкався, що пані Цюдзьо зовсім розгубилася. Вона не могла віджартуватися, а лише мовчки дивилася на нього. Розповівши їй про той вечір, коли він підгледів сестер за грою в «ґо», Куродо-но сьосьо сказав: «О, якби я міг принаймні ще раз побачити такий сон! Бо навіщо мені і жити тепер? Та й з вами я не зможу більше ось так, як зараз, розмовляти. На жаль, недарма кажуть: «Радість забувається, а горе в серці залишається...» Цюдзьо жаліла його, але не могла нічим зарадити. А натяк Тамакадзури на те, що вона хоче придумати щось приємне для нього, його зовсім не тішив. Видно, побачивши того вечора старшу сестру, він безнадійно у неї закохався.

«Сподіваюся, що її мати не дізнається про ваш вчинок, — строго сказала Цюдзьо, переходячи у наступ, — бо інакше різко змінить своє ставлення до вас. Правду кажучи, і я не зможу більше співчувати вам так, як колись. Та й взагалі, за вами треба пильно стежити...»

«Та годі вам, хіба тепер не все одно? Я знаю, що для мене це кінець, більше ніщо мене не лякає. Жаль тільки, що вона програла тоді в «ґо». А от якби ви були провели мене туди, я очима підказав би їй, куди ставити шашки, і вона виграла б...» — відповів Куродо-но сьосьо і додав:

«Чому мені

Мізерному несила

Показати волю,

Щоб всупереч усьому

Таки перемогти?»

А Цюдзьо, посміхнувшись, відповіла:

«Ви помиляєтеся,

Бо лиш сила визначає,

Хто виграє, а хто програє,

А ви, здається,

Лише на волю покладаєтесь».

Як видно, вона