Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

Єва Дев'ять йшла за своєю сестрою секретним проходом, що веде з міста. Промінь ліхтарика Єви Вісім безладно скакав на ходу, породжуючи витягнуті тіні, що смикалися. Десь знизу, з глибини, долинали таємничі механічні звуки.

– Ось ми й на місці, – сказала Вісім, показавши на круглий люк у підлозі. Вона взяла довгий металевий прут, прихилений до грубо обтесаної стіни, і вставила його у виїмку по центру люка.

– Що це таке? - Запитала Єва. Люк нагадав їй потайні двері в дальньому кінці складу притулку.

- Технічний прохід; залишився з тих часів, коли місто було повністю під землею. - Єва Вісім налягла на прут і, з утробним звуком натиснувши на нього, повільно підняла важку кришку люка. - Я натрапила на нього одного разу вночі, коли ховалася від патруля. - Вона зсунула кришку вбік і випросталася, важко дихаючи. – Фух! Тяжка штуковина! Давай, Дев'ять. Подивися.

Єва опустилася рачки і зазирнула у відкритий люк. Їй одразу стало зрозуміло, звідки долинав глухий гуркіт, що вона чула по дорозі сюди.

Внизу Єва побачила заводський цех. Вона швидко зрозуміла, що завод унизу, схоже, був машинобудівний. На галасливому виробництві невтомно рухалася туди-сюди ціла бригада механічних робітників – робот. Видихаючи жарку пару, величезна піч вивергала розпечений рідкий метал у вигадливі форми. З них незрозумілі залізні деталі потрапляли на конвеєрну стрічку, де їх зустрічали кілька праць. Одні робітники щось зварювали, інші начиняли окремі компоненти шнурами, кабелями та оптоволокном.

Навпроти них поступово розгортався неймовірно величезний лист багатошарової сталі, і його відразу поглинав ритмічно гуркітливий ланцюжок пресів. Преси вибивали, вирізали та штампували важкі пластини та панелі, які працети зварювали між собою.

Зварені порожні корпуси переміщали до окремого боксу для фарбування. Побачивши їх там, Єва нарешті здогадалася, що саме робить секретний завод.

- Роботи, - прошепотіла вона. – Щось я не розумію. Тут роблять величезних роботів.

- Так, а з якою метою? - Запитала Вісім, обличчя якої підсвічував вогонь ливарних печей.

Єва знизала плечима:

– Чому б не поцікавитись у омніподів?

Вісім посміхнулася:

- Дохлий номер. Твій омніпод не знає, а якби знав, то все одно не повідомив би, навіть зумій ти зламати захисний пароль.

– То це воно? Що приховує Кадм?

- Подумай сама. - Вісім закрила люк.

- Не знаю. - Єва підвелася і обтрусила руки.

- Гаразд, - здалася Вісім. – Тоді ходімо. Захопимо щось і…

– Стояти, громадяни! - продзвенів раптом твердий голос авторитона позаду них. Червоний лазерний промінь яскраво висвітлив обличчя та груди Єви. - Ви порушили закон дванадцять тридцять дев'ять про обов'язкову комендантську годину в Новій Аттиці. Прошу здатися добровільно.

Єва Вісім схопила молодшу сестру за руку і різко смикнула.

– За мною! - крикнула вона і метнулася в той бік, звідки вони нещодавно прийшли.

Наприкінці проходу з'явилися ще дві фігури патрульних зі зброєю напоготові.

– Приготувати ШОК-дротики.

– Клон вас усіх забирай! - Виплюнула Вісім. - Давай, Дев'ять, ідемо звідси.

– Привести людських особин у підпорядкування, організовано та обережно. Застосувати ШОК-дротики.

Єва і кроку не встигла ступити, як її гомілка і стегно пронизав біль від дротиків, що встромилися в плоть. Дівчинка спробувала нахилитися і витягти їх, але гарячий електричний розряд підкосив її, і вона впала. «Я падаю вниз… вниз… Ні, злітаю до стелі», – крутились у її мозку хаотичні думки. Тіло обм'якло, голова сильно паморочилося. За мить до повного відключення Єва встигла подумати, як люто вона ненавидить Хейлі за те, що він притяг її до цього жахливого місця.

– …Дев'ять, Єва Дев'ять, прокинься, – проникнув чийсь голос у свідомість дівчинки. Повіки її засмикалися, і вона розплющила очі, намагаючись сфокусуватися. Розмита пляма стала обличчям Єви Вісім. За допомогою сестри Єва Дев'ять прийняла сидяче становище.

Вони сиділи в камері зі штучним освітленням, на подушках, кинутих просто на підлогу. Простий унітаз кріпився до стіни, поруч стирчали крани, що подають живильні капсули та воду. Камера мала форму циліндра, її стіни йшли вгору, здається до нескінченності, і випромінювали світло. У вухах Єви шуміло від низькочастотного електричного гулу, що долинав з усіх боків.

- Нас взяли, - сказала Вісім, підносячи до губ дівчинки чашку з водою. - Прямо зараз ми в камері ув'язнення десь під мерією Аттики.

– Звідки ти знаєш? - Запитала Єва, потираючи ногу. Місця, куди потрапили дротики, все ще хворіли.

- Я ненадовго прийшла до тями, коли вони нас сюди притягли. - Вісім теж відпила води.

– І давно ми тут?

- Імовірно всю ніч і більшу частину дня. Не знаю точно, скільки триває дія ШОК-дротиків.

– І що тепер? – Єва оглянула циліндричну камеру – місця менше, ніж у її спальні у Притулку.

- Тепер чекати, - зітхнувши, відповіла сестра. – Сподіватимемося, вони просто викинуть нас із міста, тут і казочці кінець.

Єва ніяк не могла осмислити зміни, що відбулися: за якусь добу вона дійшла від пристрасного бажання оселитися в Новій Аттиці до загрози вигнання з міста людей, що нависла над нею. Може, Ровендер вдасться допомогти їй вибратися з цієї заварухи? Дівчинка потяглася за омніподом – та сумки ніде не було.

– Забудь, – сказала Вісім. – Вони всі конфіскували.

Єва знову відкинулася на подушки і заплющила очі, намагаючись відволіктися від пульсуючого болю в нозі. Вона згадала, як мирно і спокійно текло життя альціонів у Лакусі і як Хостія та її родина були добрими до них з Матрами. Все це здавалося таким далеким, ніби відбувалося в зовсім іншому житті.

Шипіння люка камери, що відкривається, вирвало Єву з дрімоти. Усередину увійшла худорлява людина у супроводі двох авторитонів. На ньому була темна уніформа, а голову підтримував широкий білий комір, що проеціює конусоподібну голограму з кількома десятками стрічок новин. Єва дізналася, що увійшов – вчора він чекав у приймальні біля кабінету Кадма. Чоловік заговорив, карбуючи слова, і голос його звучав владно і жорстко: