Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Я Марзуг, член міського магістрату Аттики та радник Кадма Прайда. Ви Єва Дев'ять і Єва Вісім, що походять із ПВЧ-Притулку п'ять-сім-три. Все правильно?

Обидві мовчки кивнули. Єва Вісім із викликом стала обличчям до Марзуга. Авторитони підкотилися і закрили радника собою, виставивши свої великі руки вперед. Вісім заговорила:

- Ми не зробили нічого поганого, просто шукали укриття після настання темряви. Відпустіть нас, ми більше не завдамо незручностей.

– Ви не тільки порушили розпорядження про комендантську годину, але ще й видалили контрольні чіпи, тим самим обдуривши Централізовану службу відстеження мешканців. І те, й інше існує для вашої ж безпеки.

– Але ж ви не… – спробувала виправдатися Вісім.

- Ви продемонстрували грубу зневагу до небагатьох тутешніх правил, Єва Вісім, - сказав радник, схрестивши на грудях кістляві руки. – Якби рішення залежало від мене, ви обидві отримали б найвищу міру покарання за ваші провини.

– Але ми…

– Однак, – продовжив Марзуг, – це не в моїй владі. Кадм хоче особисто розібратися з вами обома, тому ви негайно пройдете зі мною. Я проведу вас до голови міста.

Радник вийшов. Коли він сходив з помосту, де розташовувалася їхня колонноподібна камера, клацання його підборів луною розносилося по всьому ізолятору. Під пильним наглядом авторитонів сестри попрямували за радником уздовж рядів абсолютно однакових камер.

Вони опинилися у великій офіційній залі зборів, у центрі якої під високою склепінчастою стелею височіло подіум. Від подіуму колами розходилися ряди крісел. Усі крісла були зайняті. До аудиторії звертався Кадм - Єва впізнала його голос.

– …на підставі того, що повідомив мені головний радник, і якщо ми ризикнемо, то наш народ стане володарем великого куша. Тому, шановні члени ради, я представлю вам на розгляд докладний план дій і чекаю вашого судження та мудрої оцінки.

Марзуг махнув рукою обом Євам.

— Ви, обидві, чекайте тут, і щоб ні звуку, — сказав він.

І він з дуже пафосним виглядом пройшов до сцени центральним проходом.

Вісім нахилилася до молодшої Єви і прошепотіла:

– Ця рада керує Новою Аттикою. Впізнаєш когось?

Єва придивилася до людей, що сидять у кріслах.

— Він дуже схожий на Альберта Ейнштейна. - Єва кивнула у бік кудлатого чоловіка з сивими кущистими вусами. – Там бачу Махатму Ганді. А цей… Невже Авраам Лінкольн?

- Так, - підтвердила Вісім. - Ти непогано вивчила історію. А ще тут Адольф Гітлер, Чингісхан та Наполеон Бонапарт.

Єва здивувалася: як усі ці світові лідери минулого можуть сидіти в одному приміщенні з Кадмом?

– Вони що, клони? – прошепотіла вона.

– Голограми, – відповіла Вісім. – Це знаменита Палата історичної думки. Ще один фасад, яким Кадм прикриває свої дії. Просто лялькове уявлення задоволення натовпу.

Єва пригадала передачі, переглянуті на судні Хейлі: інша людина з прізвищем Прайд представляла «жваві» у вигляді голограм історичні постаті. "Цікаво, він родич Кадма?"

- Злочинець та її підручна, батько Прайд, - проголосив Марзуг і зробив жест у бік порушниць.

Кадм відволікся від поради і наблизився до дівчат. Його широке вбрання з білого шовку зашелестіло, коли він проходив крізь голограму імператора Цінь Шихуанді.[4].

- Єва Дев'ять! Я тут облаштовую тобі новий будинок, а ти тим часом потрапляєш у погану компанію. Що ви задумали? - Кадм поклав руки на плечі дівчинці.

- Ми просто збиралися піти, - відповіла Вісім, стаючи між ним та своєю молодшою ​​сестрою. – Поверніть нам наші речі, і ми зникнемо.

- Піти? - Кадм не відводив погляду від молодшої Єви. - Але, Єва Дев'ять, адже ти щойно приїхала. Навряд чи тобі вже набридло моє прекрасне місто.

— Гадаю, вона встигла побачити справжню Нову Аттику в усій її пишності, — виразила Вісім, зухвало схрестивши руки.

- Справді? – байдуже перепитав Кадм, продовжуючи дивитися на дівчинку. - Ну так розкажи, Єва Дев'ять, яка вона справжня Нова Аттика?

Єва переминалася з ноги на ногу, сукня її стала брудно-зеленого кольору. Єви місто – ну подумаєш, Джен виявилася трохи обмеженою Розумом.

Ілюзія – зграї ватажок, як і матка у рої глава.

Єва запитала:

– Чому люди тут живуть так, наче зовні немає жодних прибульців та інших істот?

- А! Відповіла питанням на питання. Дуже подобається.

Кадм обійняв Єву за плечі однією рукою і повів у середину зали. Дівчинка озирнулася і побачила, що авторитони не дають Вісім піти за ними.

Кадм зійшов на подіум і заговорив, а всі присутні дивилися на нього і слухали.

- Єва, скільки існує людська цивілізація, стільки вона стикається з погрозами, які заважають людям реалізувати свою мрію про впорядковане і безтурботне життя: починаючи з шаблезубих хижих кішок, з якими доводилося битися племенам кроманьйонців, і закінчуючи ковчегом, переповненим ковчегом, переповненим на землю. - (Члени ради закивали на знак згоди і почали перешіптуватися.) - Іронія в тому, що люди усвідомлюють небезпеки, які таяться на краю їхнього щасливого життя, але за своєю природою зовсім не хочуть з ними зіштовхуватися. Люди вважають за краще взагалі не зустрічатися ні з чим небезпечним і хочуть просто існувати в блаженному стані незамутненої невинності.

– Чи це ви хочете для них такого існування, – вигукнула Вісім із далекого кінця зали.

- О, ні-ні, Єва Вісім. Все, що я говорю, правда. Вийди надвір і запитай будь-кого. Їм подобається тутешнє життя. Люди почуваються у безпеці. Вони не хочуть, щоб із їхніми дітьми трапилося щось погане. Вони хочуть насолоджуватися розкішним життям, яке не могли собі дозволити їхні батьки. Я забезпечив цю реальність усім, включаючи вас.

– Але погане також існує. Ви не можете його викоренити, – заперечила Єва Дев'ять.

- Істина завжди така чиста, якщо її промовляє дитя, вірно? – звернувся Кадм до поради. - Ти маєш рацію, Єва. Погані речі трапляються, хочемо ми того чи ні. Тож моя відповідальність як голови міста – подбати про свій народ за будь-яку ціну.