Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Брат і сестра поважають і підтримують один одного, піклуються і вислуховують. Ненормально втрачати один одного раз по разу, через дурнувату пиху, не роблячи жодних висновків! –Ельгорт похитав головою.– Ти розчаровуєш мене, Пітере.

–О, то я тебе розчаровую?– гаркнув Пітер, награно піднявши руки до лоба.– Як прикро! Стань будь ласка в чергу. Будеш мільйонним серед тих, хто мав необережність розчаруватись в мені!

–І хто ж в цьому винен? Мільйон розчарованих, чи можливо той, хто мав намір розчарувати?–спокійно запитав Ельгорт.– Знаєш, неможливо здобути чи втратити повагу до людини, якщо вона нічого не зробила для цього.

–Ти просто нікчема! Ти розумієш, що не вартий нічого без Ельги? Хіба тебе це не бентежить?

–Знаєш, чим ми відрізняємось один від одного?–іронічно всміхнувся Ельгорт.– Мені не потрібно чути від когось, що я чогось вартий. Достатньо того, що знаю і бачу я сам. Ти ж зациклений на думці оточуючих і це робить тебе вразливим. Мене ж твоя думка, не чіпає анітрохи.

–А що ж тоді тебе чіпає? – запитав Пітер, додавши уїдливо: –Братику.

Ельгорт поправив рукава темно–синьої куртки.

–Чіпає мене, перш за все, доля моїх сестер. Калерію ми мало не втратили і наразі маємо зробити все, щоб гарантувати їй безпечне повернення дару. Мене турбуєш ти, а надто те, що за своє довге життя ти так і не подорослішав, не виховав в собі терпимості і мужності, приймати наслідки всіх своїх дій. Доля Ельги звичайно завжди турбує мене, бо вона як і ти, не завжди обачна, йдучи за своїми емоціями. Я відчуваю її і хвилююсь, бо ми двійнята, тому вона ближче мені за інших кровних родичів. Ми разом з самого початку нашого шляху, вона була поруч, коли не лишилось нікого. І ти, як брат і частина родини, мав би поділяти мою турботу і переживання за них з Калерією. Де всі ті високопарні промови, про цінність родини і сум відлюдника? Чи це лише слова? Схоже тобі невтямки, що моя сім'я дорога мені, як ніщо на світі, це мала б бути наша спільна риса, та бачу я схибив. Тож нам нема про що говорити з тобою. – він додав так само уїдливо, впившись у нього темними очима:–Братику.

Пітер підняв брови і скривився.

–По–людськи говорити можеш? Чи тільки книжковими слівцями?

Ельгорт усміхнувся:

–Чи не потішиш ти мене знанням, що являє собою книга?

Пітер плеснув у долоні:

–Ха–ха–ха. Як смішно, Ельгорте.

–Справді? – щиро здивувався Ельгорт. – Що ж, якщо так, я берегтиму твоє витончене почуття гумору.

–Може, досить уже базікати? – роздратовано запитав Пітер.

–Слушне зауваження, хлопці, враховуючи, що Ельга вже давно пішла...– сказала Есме.

–Дідько, ну й пес із нею! – вилаявся Пітер.

–Не висловлюйся при леді.– насупившись, сказав Ельгорт.

Есме посміхнулася, Калерія стримано кивнула.

–Ой–ой. Які ми виховані.– скривився Пітер.

–Не всім же бути настільки неосвіченими невігласами, як ти.– зауважив Ельгорт, підійшовши до брата впритул.

–Може, покажеш, наскільки ти красномовний у бою? Все ховаєшся за мереживними спідницями Ельги, тож і не знаю, чи здатний ти взагалі на щось.

–Який мені з того інтерес? – поцікавився Ельгорт.

–Доведеш, що не боягуз.

–Що ж, якщо для тебе вірним доказом стане дуель, нехай.

Ельгорт був упевненим, він ішов на брата, який задкував на середину галявини. Готовність Пітера, своєю чергою, проявлялася в дощі з колючих фраз.

–Що ж ти вмієш, братику?

–Я володію снігом.– нагадав Ельгорт.

–Яка користь зі снігу, якщо Ельга володіє льодом? Ти за природою своєю вже програв!

–Мушу непогодитись, брате. Користь все ж є. – сказав він, піднявши руки, над ними закружляли сніжинки. – Сніг здатний обмежити тобі огляд.

Пітер весь повністю сховався в снігопаді, вихор над його головою був до того густим, що обличчя хлопця не було видно.

–Непогано.– сказав Пітер, спалахнувши полум'ям від ніг до голови, сніг перетворився на дощ і просто стік із нього.– Але снігу, все ж таки, не змагатися з вогненною кулею. Що скажеш?

Пітер підняв брову і повернув руку, долонею догори, на якій перекочувала велика кулька полум'я, що потріскувала, видаючи жар. Пітер підняв руку, точно готовий кинути кулю в брата. Але стріла, що влетіла в дерево між ними, завадила. Брати повернулися в бік, звідки та прилетіла.

Калерія опустила лук, насупивши брови.

–Що за сутичку ви тут влаштували? –обурено запитала вона, порівнявшись із братами. – Вам по два століття, а поводитесь, як дві дитини, що іграшки поділити не можуть!

–Так, от тільки замість іграшки, схоже прихильність молодшої сестри.– хмикнула Есме.

Ельгорт стомлено всміхнувся, Пітер зціпив зуби, відвертаючись.

Поки вони з'ясовували стосунки, Найджел вирішив оживити ще кілька дерев. Його пальці горіли від сили, що виходила від них. Було трохи лоскотно, він усе ще не міг звикнути до цього відчуття. Однак відновлення дерев і рослин давалося Найджелу трохи легше, що не могло його не тішити, схоже, дар набирає сили. Хлопець радісно розглянув новенькі дерева, скоро можна буде всім влаштувати пікнік. Хоча він, ймовірно, закінчиться чиєюсь бійкою. Найджел не розумів цього суперництва, наче дорослі люди, а собачаться, як діти. Він не почув, як Ельга підійшла до нього, тому трохи підскочив, почувши її голос: