Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум'я. Частина 1 - Обрана, Svitlana Anosova"

Глава 28: Власні покої

Ервін з'явився в мерехтінні блакитного світла, коли портал закрився за його спиною. Він опинився у власних покоях, де відчув легкий холод від кам'яних стін замку. Ліжко, де спала його нова королева, було акуратно застелене, а Августа спокійно спала, неначе не усвідомлюючи, який шторм думок вирував у голові її чоловіка. 

Він зупинився біля дверей, обводячи поглядом кімнату. Все було спокійно, навіть занадто тихо для того, щоб він міг розслабитися. Ервін не міг змусити себе наблизитися до Августи. Вона ще не стала його дружиною у повному сенсі слова, і хоча він пообіцяв їй не торкатися, її присутність у його покоях створювала відчуття напруженості, яку він не міг проігнорувати. 

Він почув легке зітхання з боку ліжка, завмер, а потім почув, як Августа поворухнулась у сні, а її очі почали повільно розплющуватись. 

Ервіне? — її голос був тихим, майже невпевненим, коли вона побачила його силует у тьмяному світлі. Вона сіла на ліжку, потягуючи ковдру ближче до себе, і подивилася на нього зі змішаними почуттями страху й цікавості. 

Ервін на мить задумався, чи варто говорити з нею. Він знав, що вона відчуває напругу, не розуміючи, чому їхній шлюб ще не сповна здійснився. 

– Ти прокинулась, — тихо промовив він, наближаючись до неї, але не наважуючись сісти поруч. Його очі, здавалося, шукали відповіді, хоча він точно знав, що скаже далі. 

Я… думала, що ти не прийдеш, — Августа ще не зовсім розуміла, що відбувається. Її серце билося швидше – чи то від його присутності, чи від хвилювання, що вона ось-ось дізнається відповідь на запитання, яке не давало їй спокою.
– Чому ти весь цей час не був поруч? 

Ервін вдихнув, вдивляючись у темне вікно. –Я обіцяв, що не торкнуся тебе, і дотримаю свого слова. Його голос був спокійним, але відчувалась глибина емоцій, які він ховав. – Твої батьки, Августо, готують підступний крок. Я не можу дозволити їм втягнути тебе в їхні інтриги. Все, що я роблю зараз, — для твого захисту. 

Августа мовчала, намагаючись зрозуміти його слова. Вона не знала, що сказати, але відчувала, що його турбота щира, хоча їхні стосунки залишалися дуже складними. 

Крок за кроком він наблизився, і тінь його постаті лягла на її обличчя. Його рухи були неспішними, обережними, ніби він боявся зруйнувати цей тендітний момент довіри. Його голос був тихим, майже шепіт. 

— Мені потрібно трохи відпочити. Я можу лишитися тут? 

Августа підняла очі на нього, трохи здивована таким проханням, але не побачила в його обличчі ні загрози, ні тиску. Вона лише кивнула, трохи невпевнено, проте в її жесті була згода. 

Ервін обережно сів на край ліжка, досі тримаючи дистанцію. Його сині очі випромінювали холод, але в них читалася глибока втома. 

— Я обіцяв тобі, що не торкнуся тебе, і дотримаю цього слова, — тихо промовив він, нахиливши голову. — Але я просто… втомився. Дозволь мені бути поруч, хоча б сьогодні. 

Августа відчула змішані почуття. Ще зовсім недавно вона боялася цього дракона, а зараз він здавався таким вразливим, майже людяним. 

— Ти можеш лишитися, — тихо відповіла вона, намагаючись зрозуміти, що насправді відбувається в його серці. 

Ервін вдячно кивнув і тихо ліг на протилежний край ліжка, намагаючись не заважати їй. Він заплющив очі, але не засинав, відчуваючи, як тиша між ними поступово стає менш напруженою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍