Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Перегони

***Денис***
   Натискаючи на педаль газу, я бажав  відчути на смак перемогу, яка дурманила мене своїм дивовижним блиском. Тут, за кермом моєї чорної пантери (я так жартома називав свій автомобіль) мене огорнув адреналін. Він бив по венах електричними розрядами, змушуючи стати першим і, врешті-решт, втерти носа одному нахабному хлопаку.
   Очі застелила пелена ейфорії, коли я зрозумів, що до фінішу залишилося не так вже й багато. Більш ніж половина дороги була позаду. І, як на мене, подолав я її досить вдало, адже переважна більшість суперників ковтала пилюку з-під коліс мого звіра.
   На жаль, один з них, саме той, що був настирнішим від решти, вперто наздоганяв. Періодично Антону вдавалося проскочити вперед, та я остервеніло вигризав пальму першості назад. Це має закінчитися сьогодні. Минуле не повинно впливати на сьогодення.
   Коли мій колишній товариш запропонував це парі, я відразу зрозумів його мотиви. Він досі не зміг відпустити ситуацію, що стала нашим каменем розбрату. Втім, хто я такий, щоб засуджувати його?
   Це все через моє кляте бажання володіти чужим. Тільки я винен в тому, що трапилося, і цей біль залишиться назавжди чорною плямою на моєму пораненому серці.
   Я просто не можу дозволити Риті дізнатися правду, бо вона гіркіша за полин. Стільки років минуло, а я все ще пам'ятаю... Пам'ятаю кожну деталь того проклятого вечора, що зробив нас з Антоном ворогами.
   Різкий поштовх повернув до реальності своєю неочікуваністю. Мене добряче трусонуло, і я не відразу зрозумів що стало причиною. Невже я не помітив чогось? Ні, неможливо! Не зважаючи на думки, котрі снували моєю свідомістю щомиті, мій мозок був холодний та сконцентрований на дорозі.
   Педаль газу вкотре піддалася натиску та збільшила й без того велику швидкість. Стрілка спідометра, немов божевільна, різко крутонула вправо, показуючи на  двісті десять кілометрів. На такій швидкості не тільки заборонено їздити, а це ще й досить небезпечно. Та прямо в цю хвилину мене не обходить така дрібниця як безпека.
   Новий поштовх привертає мою увагу. Я кидаю короткий погляд праворуч і не стримуючи емоцій, голосно вигукую прокляття.
   Сріблястий Макларен Антона намагається відтіснити мене до узбіччя, і використовує він доволі грубі методи.
   — От же ж паскудник! — Злість струменілася по тілу разом з кров'ю.
    Я подумки прораховую в голові всі можливі варіанти розвитку подій. При найгіршому — я вилечу в кювет і наслідки будуть фатальними. Ну, а в найкращому — мені вдасться не тільки залишити Антона позаду, а й досягти перемоги. Та це тільки якщо птаха удачі закриє мене своїм крилом від небезпеки.
   Ідея прийшла настільки несподівано, що я ледве встиг виконати замислене. І досить вчасно, бо авто Антона знову опинилося занадто близько.
   Я діяв так, немов зберігся перед стартом. Спочатку нога затисла педаль газу, а вже за мить я щосили вивернув руль праворуч та опинився перед Маклареном. Антон не встиг вчасно зреагувати, тож вилетів на сусідню смугу.
   — Так! —  Радісно гепнув ребром долоні об кермо.
   Однак я занадто рано списав хлопця з рахунків. Він швидко отямився і знову мене наздоганяв.
   — Дідька лисого! — Лютував я. Тим часом стрілка спідометра наближалася до двохсот п'ятдесяти. Траса перед моїми очима пролітала зі швидкістю світла. Якби не мій досвід у перегонах та впевненість у власних силах — кінець був би безславним.
   Я кинув погляд на ліве бокове дзеркало — Антон був близько. Певно, він так само як і я не хотів здаватися. Ось тільки моє бажання полягало в перемозі на перегонах, а його — не дати мені дістатися фінішу.
   Навігатор показував, що до кінцевої точки залишилося близько двадцяти кілометрів. Враховуючи мою карколомну швидкість — дрібниці.
   Проте поки я перевіряв цю інформацію, Антон встиг не тільки порівняти зі мною, а й в черговий раз  штовхнути. На жаль, цього разу мені не вдалося вчасно зреагувати. На декілька секунд я був дезорієнтований і втратив керування.
   Руки на кермі сіпнулися. Ця помилка обійшлася дорого, оскільки мою пантеру на всіх порах несло до кювету. Зиркнувши в дзеркало заднього вигляду я помітив блиск неонових фар Макларена.
   — Ні! Ти не переможеш! — Брудно вилаявшись, я різко вивернув кермо. Про всяк випадок моя нога затиснула гальма. Звук, який пролунав з-під коліс чомусь нагадав свист потягу. Хоча, я не виключаю, що це гра мого розуму, що впав у милість адреналіну.
   Цієї миті всі мої відчуття загострилися, немов сталеві ножі. Проте страху не було. Я взагалі не боявся того, що можу закінчити свій шлях на узбіччі. Зараз, мені потрібно вирулити з цієї халепи та показати Антон всю свою міць. І я зроблю все для досягнення своєї мети.
   Напевно доля припасла для мене інші несподіванки, адже я дивом впорався з керуванням. Звісно не відразу, хвилин три пішло на те, щоб вирівняти авто. Ніссан зробив декілька напівобертів перш ніж повернувся капотом у бік вірного напрямку.
   Протягом цього часу я з азартом в очах, ніби шаленець, викручував кермо. Не знаю навіть як так сталося, що воно не зламалося, залишившись у моїх руках. Сили натиску я точно не контролював, оскільки включилися всі мої інстинкти.
   Ніссан гарчав неначе хижак, якого спіймали в клітку без можливості вирватися на волю. Проте я не зважав, монотонно повторюючи одні й ті ж рухи — гальма, газ, кермо.
   В очах заблищали вогники від авто одного з суперників, котрий вирвався вперед. Йому на відміну від мене ніхто не заважав.
   Я знову взяв фокус на трасу. Примружившись, до болю в пальцях затис кермо. Більше не було права на помилку.
   Певно, Антон не вірив у те, що мені вистачить наснаги вирватися з біди, в яку він мене загнав. А я не тільки зміг, а й знову впевнено прямував до фінішу.
   Я обігнав хлопця, котрий нещодавно залишив мене позаду. А порівнявшись зі сріблястим Маклареном, зробив останній ривок і  вигриз перемогу в цьому запеклому двобої. Попри брудну гру, мені вдалося обійти Антона.
   Радість відбилася на моєму обличчі разом з ейфорією. Не тямлячи себе від щастя я вискочив з автомобіля й впевненим кроком альфи рушив до тієї, котру бажало моє єство.
   Не промовивши ні слова, впився у малинові вуста Рити. Дівчина відповіла на мій поцілунок так, як могла тільки вона — пристрасно й самовіддано.
   Поки моя рука стискала її тонку талію, притискаючи до власних грудей струнке тіло, Рита розчинялася в мені. Ця дівчина була янголом спокуси, що подарував мені найцінніше — себе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍