Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

Розділ 11

Темрява тунелів поглинала нас повністю. Лише слабке світло ліхтаря виривало з чорноти контури стін, вкритих вологим мохом і незрозумілими тріщинами. Повітря було важке, насичене запахом землі, сирості й чогось металевого, що нагадувало іржу або кров. Здавалося, навіть найменший звук від наших кроків розбудить древнього звіра, що спить десь у цих кам'яних черевах.

Місце було дивним. Не схоже на звичайні катакомби — надто правильні форми, немов їх вирізьбили не лише руками, а й магією. Я помітила, що стіни вкриті майже непомітними символами. Це якась магія Аркану Тіней?

— Це місце мене лякає, — пробурчав Фольк десь позаду, притискаючи до себе свій молот. — Наче щось за нами стежить.

Я не відповіла. Важка тиша давила на вуха, і я не могла позбутися цього ж відчуття. Напруга в повітрі зростала з кожним кроком. Відчуття було реальним. Щось тут жило, щось древнє й небезпечне.

Ми рухалися вперед, і що далі йшли, то більше тунель розширювався, перетворюючись на величезну кам'яну залу. Її стіни здіймалися високо вгору, гублячись у темряві. На землі лежали уламки зеленуватого каміння, мов залишки чогось колись величного, що тепер зруйнувалося під час. Але серед цього хаосу відчувалася якась загроза, прихована сила.

Раптом ми всі зупинилися. У світлі магічних сфер з’явилася величезна постать. 

Кам'яний віверн.

Звір здавався частиною цієї зали. Його тіло було виліпленим із самої землі — масивне, покрите грубими кам'яними лусками, які відбивали світло, немов відшліфовані долотом. Але, на відміну від нерухомого каменю, він дихав. Його груди повільно здіймалися, а жовті очі світилися зловісним вогнем, який явно не був природнім. Крила звіра, складені за спиною, здавалися такими величезними, що могли закрити половину зали.

— Ми ще можемо розвернутись? — хихотнув Фольк, окидаючи віверна поглядом.

— Якщо хочеш отримати вогняний смерч в спину, — Ройс озвався холодно, його шаблі виблискували в тьмяному світлі. Навіть тут вони гризлись!

Ми стояли перед звіром і вивчали його, так само, як і він вивчав нас. На секунду мені здалось, що погляд його жовтих очей оцінює нас як страви на бенкетному столі. Тому мені стократ не сподобалось, коли погляд віверна зупинився на мені і він вишкірився.

Я опустила плечі, заспокоюючи подих, й підняла меч. Аркан Щита тремтів у мені, мов би очікуючи сигналу до дії. Він завжди був зі мною, став частиною моєї сутності, але зараз я відчувала, як його сила зростає. Можливо, через страх, можливо, через зосередженість. Аркан дозволяв мені не втратити віру, коли переді мною стояв такий ворог.

— Розділіться, — наказав Гарт. — Фольк і Кая на правий фланг. Ройс і Лерон — зліва. Я займу його увагу. Дійте швидко.

Не встиг Гарт закінчити, як віверн заворушився. Його рух був несподівано швидким для створіння такого розміру. Різкий порух хвоста здійняв у повітря хмару пилу й уламків каменю, змушуючи мене прикритися щитом. Вибух силою відкинув мене назад, але металевий щит, наповнений моєю магією, поглинув більшу частину удару. Земля під ногами здригнулася, наче від землетрусу.

— Зосередьтесь! — крикнув Гарт десь від стіни навпроти. — Він буде атакувати кожного з нас, якщо ми втратимо стрій!

Фольк першим кинувся в атаку, його молот здійнявся високо вгору й опустився з глухим гуркотом на лапу звіра. Камінь тріснув, але не більше. Віверн навіть не смикнувся. Натомість він розвернув голову й викинув вперед свої щелепи, намагаючись схопити його.

Настав час для мого Аркану. Захисне плетіння перетворилося на видиме сяйво, огортаючи мене й Фолька тонким шаром. Віверн ударився об нього, немов об невидиму стіну, і Фольк устиг ухилитися, залишившись неушкодженим.

— Не сповільнюйся! — гукнула я й кинулася до звіра.

Мій меч, теж наповнений магічними плетіннями, вдарив його в бік. Камінь тріснув, але звір був надто міцним. Його крила розгорнулися, здіймаючи вітер, який збив Ройса з ніг. Лерон же дістав і запустив з арбалету зілля, яке вибухнуло біля голови віверна, змусивши його відступити на кілька кроків.

— Бий в живіт!

В книжках пише, що віверна можливо вбити, розпоровши йому живіт. Що ж, можливо можна було би і інакше, але це чи не єдина ділянка його тіла, яку може пробити наша зброя. Але дістатися туди було смертельно небезпечно. Віверн люто ревів, не даючи жодного шансу наблизитися до вразливих місць.

— Фольк, відверни його! — крикнула я.

Він рвонув уперед, махнувши молотом, і вдарив по хвосту звіра. Віверн знову повернувся до нього, люто махаючи головою, намагаючись схопити нападника. Я скористалася моментом, кидаючись тварюці між лап. Гарт летів одразу за мною, його сокира знову й знову врізалася в лапи звіра.

Мій щит світився яскраво, поглинаючи удар, коли хвіст віверна вдарився об мене. 

— Лерон! — закричала я, і він вистрілив ще однією вибухівкою, цього разу в грудну клітку віверна, пролітаючи прямо над моєю головою.

Вибух розколов тріщину між лусочками на животі, відкривши вразливе місце ширше. Я кинулася вперед, піднімаючи меч, але в останній момент перед ударом встигла побачити розлючені жовті райдужки. 

Лапа тварюки з усієї сили вдарила мене в бік, і я відчула, як світ навколо меркне. Щит поглинув удар, але навіть це не врятувало мене від різкого болю і хрусту кісток.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍