Читати книгу - "Жахослов"

після моральної корекції на відновлення підуть місяці. І це аж ніяк не назвати щастям.

Нижча з дівчат кинула погляд на Даррена і його друзів і тицьнула в його бік пальцем. Відьма набрала в легені повітря й розправила фартуха.

– Як ти кажеш, хто він?

Даррен відірвав погляд від келиха і витер губи тильним боком долоні.

Інша дівчина знизала плечима.

– Хто його зна. Його ж показували по телеку, хіба ні? – Вона обернулася до столу. – Гей. Нагадай, як тебе звуть?

Ґас подивився на Даррена. Салта подивився на Ґаса. Даррен подивився на дівчину, глибоко вдихнув через ніздрі і підвівся. Вийшов з-за столу і простягнув руку, вимагаючи телефон. Здивовано кліпнувши на нього очима, дівчина віддала пристрій.

Він поклав телефон на долоню і глянув на нього так, наче це була найогидніша річ, яку він будь-коли бачив.

– Отже, ви приходите сюди, так? Зчиняєте галас навколо мене й моїх друзів, заважаєте нам їсти. І вам бракує бісової поваги хоча б знати, з ким ви, в біса, маєте справу? Так? Я правильно зрозумів?

Вища з дівчат завелася, мов ужалена, – вона була напідпитку:

– Та пішов ти! Подумаєш – по телеку показали. Чи в кіно, чи ще десь. За кого ти себе маєш? Віддай їй назад телефон, козел.

Даррен кілька разів кивнув, підкидаючи в руці телефон.

– Еге. Жодних проблем.

Даррен розвернувся до барної стійки поряд із собою і щосили тріснув телефоном об край мармурової стільниці, так що той розлетівся, мов яєчна шкаралупа. Уламки пластику, скла й металу розсипалися по підлозі, один із них порізав Даррену руку, але він, не зупиняючись, ударив пристроєм ще раз.

Дівчата заволали в унісон і ринулися на нього, але Сіґґі разом із барменом зупинив їх.

В очах Даррена палала дика радість. Він нахилився, підібрав з-поміж уламків крихітну SIM-карту і затиснув її великим і вказівним пальцями.

– Не знаєте, хто я, в дідька, такий, еге ж? Тепер ви мене точно не забудете.

Поклавши SIM-картку на язик, немов облатку на причасті, він повільно втягнув її до рота і проковтнув. Потім сів назад до столу і запив ковтком вина.

– Я телефоную копам! – заверещала власниця розбитого телефону. – Тобі, падло, кінець! Лайно ти смердюче!

Даррен розсміявся.

– Я надішлю її тобі назад, коли вийде.

Перелякані відвідувачі витягували шиї, деякі підвелися зі своїх місць, тоді як працівники прибирали безлад, водночас заспокоюючи, перепрошуючи і втихомирюючи присутніх.

Дівчина осіла на підлогу, безпорадно намагаючись зібрати рештки телефона і голосно ридаючи, доки Сіґґі з барменом не підняли її й не повели обох до виходу.

– Я звернуся в газети! – крикнула одна з дівчат, коли їх виводили на вулицю для розмови з менеджером.

Ґас захихотів і підвів руку, щоб дати йому п’ять, але цей жест був сприйнятий без особливої радості. Його друг різко видихнув крізь роздуті ніздрі, досі намагаючись приховати лють під маскою буденної зневаги.

Відьма глянула на Сіґґі крізь вікно і жестом показала йому, що владнає ситуацію. Той кивнув у відповідь, і відьма відійшла до Дарренового столика, підсунула стільця і сіла.

– А тобі чого? – визвірився Даррен на незвану гостю.

– Це було жорстоко, – тихим, але металевим голосом промовила відьма.

Ґас і Салта здивовано витріщилися на неї. Глузливі посмішки при словах чужинки так і застигли в них на обличчях. Слова образ, жорстокі кпини ніби висіли в повітрі, але жоден не міг вимовити їх. Вони сиділи в цілковитій тиші.

Даррен поглянув на друзів, помітивши їхню незвичну поведінку, і зробив ще один ковток.

– То й що?

– І як ти збираєшся розплачуватися за таку жорстокість?

– Що? – хмикнув він і озирнувся на друзів, шукаючи підтримки, але не зустрів її.

Відьма чекала. Даррен відпив іще трохи вина. Його рука починала тремтіти. Крапля крові з порізу впала на білу лляну скатертину.

– То був лише клятий телефон. Безголова сучка, – він глянув на краплю крові й приклав поріз до губ, як ображена дитина. – Купить собі новий.

Відьма кинула погляд крізь вікно, де дівчину, всю в сльозах, утішала подруга і намагався заспокоїти Сіґґі. Під’їхало таксі – поза сумнівом, за рахунок ресторану, і дівчину повели до нього. Відьма знов обернулася до Даррена і вже не зводила з нього погляду.

– У тому телефоні були фотографії, на яких вона з матір’ю. Вони лише нещодавно возз’єдналися. За дев’ять днів її мати помре. Вона більше ніколи її не побачить.

Очі Даррена звузилися.

– Що ти мелеш?

Він озирнувся на двох мовчазних друзів, відчайдушно шукаючи підтримки. Нестерпно бажаючи почути жарт, сміх чи глузливе фиркання. Але нічого не сталося. Він переключив увагу на кам’яне безпристрасне обличчя відьми.

– То ти хочеш, щоб я сплатив за клятий телефон? Так? Гаразд. Я сплачу. Надішлеш мені рахунок, зрозуміло?

Відьма так само не моргаючи дивилась на нього.

– Дівчинка, з якої ти вирішив познущатися, має за плечима душевну хворобу. Якщо вона звернеться до преси, як збирається, то їй заплатять п’ятсот фунтів, зроблять фотографію, на якій вона матиме непереконливо сумний вигляд, і розмістять поряд із твоєю, де ти будеш красунчиком. А читачі в коментарях на веб-сторінці газети й у соціальних мережах обізвуть її жирною, потворною брехухою, яка шукає уваги.

Даррен розгублено й занепокоєно озирнувся на своїх двох приятелів. Вони ж не зводили очей з відьми. У Ґуса навіть щелепа трохи відвисла.

– Вона повіситься у своїй спальні. Її тіло провисить два дні, перш ніж її знайдуть.

Даррен знову хмикнув.

– Відвали, недоумкувата. – Він виразно постукав пальцем по своєму вродливому чолу.

Відьма здавалася втомленою. Її обличчя заливала мертвотна блідість. Вона відчувала, як на її до того молодому і бездоганному обличчі починають з’являтися перші зморшки. Наче свербіж. Із часом це мине. Але так відбувається старіння. І це те, чого кожна відьма нестерпно бажає уникнути. Безболісно це не минає.

– Тобі доведеться заплатити.

– Я щойно так і сказав, трясця тобі! Хіба ні?

Він знову почав смоктати порізану руку.

– Тож просто забудь про це. Зрозуміло?

Відьма схилила голову. Зовсім тваринний жест – наче вовк, що винюхує здобич. Вона дивилася на Даррена непорушним поглядом убивчо спокійної хижачки, гіпнотизуючи жертву й готуючись до стрибка. Повисла пауза, а тоді вона глибоко зітхнула і кивнула.

– Хай буде так.

Похнюпивши голову, Даррен занепокоєно глянув на неї з-під насуплених брів. А вона поклала розкриті долоні на стіл, і вигляд її довгих, м’яко загнутих нігтів ще більше стривожив Даррена. Його не покидало враження, ніби ці нігті відрощені зовсім не для краси.

Відьма помовчала, потім зробила глибокий вдих, перш ніж заговорити