Читати книгу - "На запах м’яса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Загорілася. Навіть зібралася по фарби. А тут — мобільний.
— Гілю… — почула Вітчин голос. — Прикинь! Я сьогодні Лільку зустріла!
Перед очі — ніч, тепле море. Сидять на хвильорізі три пердухи жовтороті, зірки на небесах перебирають — найбільші хапають, на шиї собі діамантами вішають: у нас тільки так і буде! Норовлива зухвалиця Лілька, худа матюклива Вітка, товстуха Майка… Ніхто й ніколи, крім Лільки і Вітки, не називав її Гілею…
Зірвалася із семінару, прилетіла на майдан, узріла Вітку на холодних плитах біля архістратига, аж серце зайшлося: труситься, смокче холодне пиво прямо з пляшки, губи сині, підборчики на чобітках стерлися, штучна дублянка на ліктях витерлася, на голові замість шапки перепалена фарбами білява пакля, сумка з недоїдками плече відриває. Дідько! Щось вони не дуже в тім Києві забагатіли…
— Вітко! — обійняла подругу, усміхнулася сумно: так скучила… Раз на рік перетинаються. Наче на різних планетах живуть. — А Лілька де?
Вітка обдивилася Майку прискіпливо.
— Ти худа… Коси обскубала…
— А-а-а… Так сталося. Лілька де?!
Вітка показала адресу, від руки записану на порожній пачці з-під цигарок.
— Костьольна… Прикинь! — Піднімалися сходами поважного ошатного будинку, Вітка призналася: — Я Лільці не сказала, що ти тут… Хай у неї щелепа відпаде! Думала — що, тільки вона з Генічеська вибереться?.. Ми теж… ті… киянки… — Стертими підборчикам — стук-стук.
Щелепа відпала в Майки. Двері відчинила худа, як тростина, засмагла красуня з довгими шовковистими чорними косами, обмотана легкою тканиною на кшталт індуски. У вухах і на зап’ястках срібла з півкіла, долоні хною розписані, червона цятка на лобі.
— Гіля?! — очі витріщила, як заверещить. — Майко! Вітко! Дівки… Нащо ви в цій дірі застрягли?..
— Лілько… — тільки й прошепотіла приголомшена Майка. — Це ти?
— Лільки нема… Шакунтала… Пташка! Джай любить Будду. Шакунтала любить Джая… — Лілька сунула вглиб розкішної вітальні — вигини різьблених білих із золотом меблів, килими, фрукти у скляній таці на підлозі. Впала на килим поряд із тацею. — Коліться… Що маєте?
— Майка на доярку вчиться, — розреготалася Вітка, закурила зухвало. — А в мене все кльово. Малому щомісяця дві тисячі гривень у Генічеськ відсилаю. Мама вже за тиждень до зарплати сіпати починає: «Коли, Віточко?» Певно, усім кагалом там на мої гроші живуть, гади! У мами ж зарплата — вісімсот! Прикиньте? А я їм дві! Щомісяця! Квартиру тут собі винаймаю таку… нормальну, хавки халявної — навалом, ще й залишається… А чайові відкладаю. Тачку собі куплю…
Лілька зиркнула на Вітку, як на дурну. До Майки обернулася:
— А ти…
— В інституті поки… — пробурмотіла Майка. — А як жити — не знаю…
— Легко! Без біди! Як ще?! — Лілька поставила на підлогу пляшку ненашенської горілки, наливала в чарки, простягала подружкам, роздивлялася їх роздратовано. — Інститут? Ну, не знаю… Я Бегбедера і Бикова і без інститутів читаю. А Вітка прибацана! Офіціантками ми в чотирнадцять у Генічеську вкалували. А ти й досі… Що ти там робиш?
— На життя заробляю! — визвірилася Вітка. — Мужика шукаю!
— Де? У ресторані?
— А де?! За оголошенням в Інтернеті? — здивувалася Вітка. — Там самі виродки, збоченці чи жонаті! Зі мною дівчина з Полтави жила — Алка. Сіра миша! От подивитися нема на що.
— І що?
— Заміж вийшла. За норвежця. Таке собі старе опудало в окуляриках. Повний гаманець баксів. Приїхало на якийсь форум, вирішило пообідати в нашому ресторані. Алка спершу його столик обслужила. Потім у номері… А мені як не турок обдовбаний, так швед-гомік… Думала, серед наших нормального знайду. З таким одним Стасиком зійшлася. На другий день після знайомства до мене переїхав. Як заліз на шию — ледь здихалася: я пашу, а воно лежить і телік дивиться!
Майка зіщулилася, наче то вона — знай лежить і в теліку чужі життя роздивляється, бо й досі не розуміє: а їй куди поткнутися?..
— Лілько… — ледь вимовила, бо горілка по мізках, язик заплітається. — Ти як живеш? Де ти є?
— Я? Всюди… Я ж Шакунтала, пташка… Літаю… Інше — нецікаво. Джай каже…
— Це… той, з яким ти з Генічеська втекла? Індус?
— Ага! Московського розливу. Для всіх — Сергій Федорович, крутий перець, для мене — Джай…
— Старий! І жонатий! — Вітку геть розвезло, хиталася на килимі, гикала. — А ти ніколи… не гидувала під старих підкладатися!
— Краще від хлопчиків народжувати? — скривилася Лілька. — Чужі тарілки облизувати?..
Майка завмерла. Господи… Ну, нащо?! Ухопила Вітку за руку, бо та пнулася підвестися. Вітка відштовхнула Майку, виматюкалася. Жбурнула в Лільку персиком із таці, буцнула кулачком по підлозі.
— Замовкни! Я працюю! Сама собі на шматок хліба заробляю, а ти… Ви… — учепилася злими очима в подруг. На Майку плюнула. — Одна — ботанша! Сидить у матері на шиї, вчиться коровам хвости крутити, наче воно їй всралося! — Перевела погляд на Лільку. — Інша за гроші старому пердунові дупу підтирає. Козлихи довбані! — Упала на килим, заплакала. — Такою щасливою буду — облізете, підлі! Облізете…
З тим і відрубалася на килимі. Майка з Лількою довго мовчали.
— А я не знаю, як жити, — призналася врешті Майка. — Якось усе не так… — На подругу глянула. — Лілько… Ти щаслива?
Шакунтала кивнула: «Так». Пішла по розкішній вітальні. Оце все — кльово, хто ж сперечається: гроші, можливості. Добре, що в Джая є нерухомість у Нью-Йорку, Монако, у Домінікані і тут, у Києві. Тут приємніше зупинятися, ніж у готелях. Вона повертається з Гоа до Москви, Джай попросив затриматися в Києві на добу, забрати документи в українського партнера. Відвезе йому папери, потім до Португалії рвонуть. Мануеліно… Архітектурний стиль. Чула? Давно збиралися доторкнутися. Потім, певно, Джай повернеться до Москви, а вона затримається в Ліссабоні. Португальська… Подібна до іспанської. Чом би не взяти кілька уроків? Англійську вивчила, французьку трохи, та головний урок дав Джай. «Гроші, шмотки, кар’єра — фігня! — казав. — Спершу себе сотвори… Пізнай світ, людей,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.
