Читати книгу - "На запах м’яса"

традиції, історію, культуру, щоби знати, де ти є посеред них. Лети легкою пташкою, бо бід немає. Їх придумали люди…»

— Лілько… Значить, у тебе свого… нічого нема? — спитала приголомшена Майка.

— У мене є моя людина.

— А як покине тебе? Завтра… Ти ж гола й боса. Ти ж тільки за його рахунок… літаєш, пташко.

— Мене покине? — усміхнулася Лілька. — То нереально!

Майка дивилася на нову, незнайому Лільку, бачила красиву мрію: опустилася на плечі легким вітром, кликала в незвідані краї… Мануеліно? Певно, то щось прекрасне, як сон. Чому ж Майка і досі живе без мануеліно?.. Наче з інших світів спостерігала, як Лілька підхопилася раптом, побігла до передпокою, повернулася з грубим дядьком — притискала до ребер теку з папірцями, вказувала на Майку і Вітку у відрубі: «Мої подруги…»

— Здрасьтє… — проварнякала п’яна Майка дядькові якомога привітніше.

— Можу підвезти вас, — запропонував.

«А Вітка?» — самими очима спитала Майка Лільку.

— Таксі їй викличу, коли проспиться, — усміхнулася засмагла Шакунтала. — Однаково в мене літак за три години. Довезу її, потім у Бориспіль.

Поряд із грубим дядьком п’яна Майка трусилася на передньому сидінні чорного «кубика», шукала якорі. То ж не випадково на всі її сумніви і гризоти — пташка, мрії, «кубик»… І Лільчина впевненість: треба шукати свою людину, усе інше автоматом здійсниться. «Він… Джай?!» — жахнулася, зиркнула на дядька приголомшено.

— Може, до мене заїдемо?.. — запитав.

Кивнула хоробро: «Ага…» Труси другий день неміняні, у голові каша, досвіду того — один-єдиний контакт із Коробовим; відчаю — по вінця, щастя так хочеться… Очі заплющила — стогнала на постелі старанно, удавала пристрасть, як могла… Дядько залишив поміж Майчиних ніг липку сперму, підвівся, зітхнув розчаровано:

— Ну…

Зник у ванній, повернувся із соткою гривень.

— На таксі, — сказав. — Ти біжи… У мене ще справ повно.

До гуртожитку приваландалася — очі сухі, душі нема.

— Гілка! — гримнула комендантша гуртожитку. — Де тебе носить? Іди вже, речі збирай. Розселяють ваш поверх, ремонт робитимуть.

До вечора Майка тягала клунки з другого на четвертий поверх, складала на єдине з трьох порожнє ліжко біля холодильника, дивувалася відсторонено: кльова кімната… Домашня, затишна. Хоч би сусідки нормальні…

Увечері двері розчахнулися, до кімнати увійшла тендітна чорнокоса дівчина з виразними карими очима. І вже тільки з того, що джинси і вишиванку доповнювали французький манікюр, повна відсутність макіяжу і червона вовняна нитка із сімома вузлами на зап’ястку, Майка зрозуміла: нова сусідка не така, як усі.

— Привіт, — сказала дівчина. — Я — Руся. Руслана Вирва.

Як же вчасно в Майчиному житті з’явилася Руся…

Знайомство почалося з ультиматуму. Вирва пояснила — житимуть удвох, третя сусідка Олеся переїхала до свого хлопця, з’являється раз на місяць тільки задля того, щоби місце в гуртожитку зберегти. Сварок не буде: або Майка приймає правила, за якими живе Руслана, або шукатиме іншу кімнату.

— Прибираємо по черзі — тиждень ти, тиждень я. Відмовки типу «втомилася на роботі» не приймаються. На їжу скидаємося, готуємо самі, на двох. Хлопців до кімнати не водити, музику в навушниках слухати, мої речі не вдягати… Проте, якщо край, домовимося, — усміхнулася раптом. — Ясно?

Як же не вистачало Майці всі ці роки елементарних, беззаперечних, безальтернативних істин. Щоби хоч щось — таке залізобетонне, не обійти, не об’їхати. Довірилася, вкотре попливла за чужими принципами.

— Тільки я не працюю, — призналася.

— Чому?

— Ну… Не в офіціантки ж, — згадала генічеську минульщину.

— Роботу я тобі знайду, — пообіцяла Руся. — Один тільки раз. Як підведеш — вдруге не допоможу.

За три дні Майка працювала оператором кол-центру фармацевтичної компанії.

Бентежилася: чому в Русі все виходить? Однолітки — обом по двадцять, хоч Руслана вже на четвертому курсі, а Майка тільки другий із рипом долає. Та справа не в тому. Руся знає відповіді на всі запитання. Звідки?! Майка вчепилася в її категоричну впевненість, як немовля за сиську — від’їдалася після сумнівів, пошуків-поневірянь, яскравих фарб, голеної башки, нічних гуртожитських оргій і абсолютного нерозуміння: що з усім тим робити?! Руся знала відповіді… Отримувала підвищену стипендію, працювала, виборювала гранти, писала наукову роботу, не пропускала акцій студентського братства, увечері бігала в басейн і на йогу.

— Рухайся! Аби досягти мети, усюди маєш встигати! — вимагала й від Майки, коли кликала із собою до братчиків чи на пробіжку вдосвіта.

— Усюди — коли одне яйце по всій пательні розмазують, — пробувала сперечатися Майка. — Бактерії всюди. Таргани.

— У тарганів немає громадянської позиції! — віджартовувалася Руся, збираючись мітингувати під Кабміном.

— Навіщо ти туди йдеш?

— Усвідомлення власного «я». Особистості не проростають під ковдрами.

— А мета… Чого ти хочеш від життя?!

— Хочу мати головне! Щоби без вагань відмовлятися від зайвого.

— А що головне?

— М’ясо.

І Луцик так казав…

Майка не розуміла. Майка парила мізки, збагнути не могла: яку хижу правду почепила на своє знамено кароока Руслана Вирва?.. Та часу на довгі одкровення не вистачало — рухайся! Інститут, невгамовний кол-центр, бурхливі суперечки в студентському братстві — Майка занурилася в нове життя по маківку. Усе тут давало зиск: уперте зубріння — стипендію, робота — скромну зарплатню, навіть акції братчиків виявилися не тільки проявом громадянської позиції: за годину розмахування чиїмось прапором трудязі іноді відстьогували п’ятдесят-сто гривень. І хіба то головні винагороди? Майка почувалася альпіністом, що він шкребеться і шкребеться на верхівку, та при вітрі. Як хвилюють, надихають ті емоції! От вона залізе нагору і зрозуміє врешті… куди далі.

Перший сумнів розбурхав Майчину душу після розмови з Олесею — симпатична білявка прибігла до гуртожитку територію позначити.

— Ніхто тут на моє місце не зазіхає? — всілася на порожнє третє ліжко.

— Ні… — відказала Майка.

— А Вирва як? Не задовбала тебе?

— Блін, яка ж вона кльова, — зізналася Майка. — На кафедрі наукову пише, працює… Розробила програму соціальної адаптації неповнолітніх злочинців, щоб виграти грант. Про неї навіть у новинах розповідали.

— І що доброго? Коли нема особистого, вимушена гратися в особистість.

Майка образилася за Русю.

— На першого-ліпшого кидатися? Спочатку треба світ завоювати, заявити про себе, а чоловіки… — Майка говорила не своїми словами — Русланиними. — То потім… Зараз важливіші справи є.

— Немає в дівчини важливішої справи, ніж знайти свого мужчину, —