Читати книгу - "Діти Праліса"

повністю обкопано. Чоловіки обв’язали його і потягли кінці мотузок до коней. Дідюн допоміг їм прив’язати шворки до сідел.

— Вйо! — гукнув чаклун, і коні загарцювали на місці, намагаючись зрушити велику каменюку, але з першої спроби їм це не вдалося.

— Паскудні ішаки! — роздратовано вигукнув Дідюн і схопився за батіг. — Ви зрушите його! Зрушите!

Батіг засвистів, і коні жалісно заіржали.

— Давайте, ледацюги, — лютував Дідюн, і чоловіки, налякані люттю чаклуна, відійшли в сторону.

І ось нарешті камінь посунувся з місця і гулко скотився до підніжжя кургану, відкривши доволі широкий прохід. Дідюн на мить так і застиг з батогом у руці, та вже по хвилі, відкинувши його вбік, підбіг до своєї торби, витяг звідти лампу, запалив її і подав Карпові.

— Всередині — труна, — холодно сказав Дідюн. — Винесіть її з мавчиного кола!

Карпо взяв лампу і, увесь трусячись, пішов до кургану. Слідом за ним подався і Мусій.

Коли лампа Дідюна освітила вхід, Мусій і Карпо побачили, що від входу до низу ведуть сходи.

Чоловіки спустилися. Сходинок було всього десять. Вони опинилися в доволі просторій поховальній кімнаті, посеред якої стояла звичайна дубова домовина. Ніякого золота чи якихось інших коштовностей тут не було.

— Навіщо це все? — пошепки проказав Карпо, так наче мрець міг його почути. — Моторошно тута…

Мусій втер спітніле чоло.

— Не знаю, — відповів він також пошепки, — давай покінчимо з цим якнайшвидше!

Карпо лише кивнув.

— Бери спереду, а я ззаду!

Чоловіки підняли труну і пройшовши до виходу, почали підніматися сходами.

— Важка, — зауважив Карпо. — Мо’, там золото? Мо’, відкриємо?

— Тьху на твою дурну голову! — перелякано забубонів Мусій. — То справа Дідюна, хай йому грець! Нехай розрахується з нами і якнайшвидше виведе з цього триклятого місця, більше я нічого не хочу!

Чоловіки вийшли нагору і поставили труну на землю.

— Чого поставили її? — крикнув чаклун, і його явне незадоволення змусило здригнутися чоловіків.

— Дай дух перевести — важке, стерво, — відсапуючись, відповів Мусій.

— Гаразд, тільки недовго, — роздратовано буркнув Дідюн.

Чоловіки, віддихавшись, знову взялися за труну і пішли до межі мавчиного кола. І раптом вони відчули, як земля під їхніми ногами почала тремтіти і здригатися.

— Ідіть! Не зупиняйтеся! — закричав чаклун, і очі його, здавалося, от-от вилізуть на лоба від люті.

Чоловіки йшли, а земля вже гула і двигтіла під ними, і коли вони перетнули межу кола, здалося, ніби увесь Всесвіт разом здригнувся.

Чоловіки ще не встигли покласти домовину на землю, коли раптом здійнявся шаленої сили вітер і віко з тріском відкрилося і полетіло долу. Мусій і Карпо як по команді випустили домовину з рук, вона гепнула на землю і той, хто лежав у ній, різко піднявся…

— Мрець! — заволав Мусій і впав на коліна, закривши обличчя руками.

Поряд з ним упав і Карпо, хрестячись і нашіптуючи молитву.

Дідюн же стояв і з неприхованим захопленням дивився на повсталого з могили. Той підвівся, і повітря навколо нього спалахнуло яскравими язиками полум’я.

Зодягнений у просторий чорний балахон, повсталий був доволі високим і дужим чоловіком, обличчя його було трохи видовжене, облямоване густою багряно-рудою бородою; довге волосся такого ж вогняного кольору вільно спадало на плечі. Зіниці його очей були сліпучо-білими. Але він не був сліпим. Обвівши білим поглядом присутніх, повсталий зупинився на Дідюнові.

— Чаклун? — запитав він низьким, утробним голосом.

Дідюн низько вклонився.

— Мене звати Дідюн. З поверненням, Пралісе!

Демон перевів холодний погляд на двох чоловіків, що, зіщулившись і зібгавшись, стояли перед ним навколішках і всім тілом тремтіли, нагадуючи беззахисних зайців, яких зненацька заскочив хижак.

— Ви чекаєте на винагороду? — запитав він, але чоловіки мовчали; перелякані, вони були не в силі й слова вимовити.

— Підніміть ваші голови, — сказав демон, і Мусій та Карпо, як зачаровані, підвели голови.

Демон глянув людям в очі.

«Нічого, геть нічого не змінилося за час моєї відсутності… За якийсь гріш душу ладні чорту продати…»

— Буде вам винагорода, — сказав він, і тон його голосу був таким, що в чоловіків мурашки по спинах пробігли. — Буде. — І торкнувся руками облич Карпа і Мусія.

Дідюн дивився на все це як зачарований. Обличчя чоловіків потемніли, нижні щелепи виступили наперед, чоловіки страшно закричали і зірвали з себе одежу руками, на яких уже з’явилися міцні пазурі, а за мить двоє перевертнів, якими стали Карпо і Мусій, кинулися геть до лісу.

— А чого хочеш ти, чаклуне? — знову звернувся Праліс до Дідюна і той облизав пересохлі губи.