Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Лукомор’я – це та сама місцина, куди йшли й тікали за тридев’ять земель, оскільки тут царювало вільнодумство. Така собі вольниця. Розповісти далі вона не встигла, бо ж з’явився Олег і, обійнявши її зі спини (то вони – чоловік і дружина?!), ласкаво проворкував:

– Чим моя чарівниця порадує?

Я мало не ікнула від несподіванки: не суміщалось в моєму уявленні голубине воркування з цією скелею. За його спиною Ольги навіть видно не було! Та він її в одній руці, мабуть, унесе.

– Я тут – не одна чарівничу, між іншим, – із наголосом вимовила вона.

Чоловік озирнувся на мене, а я так і завмерла з ножем напереваги й, судячи з вигнутої дугою брови, вигляд мій асоціювався зараз не з тою мирною чарівною істотою, яку мала на увазі Ольга. Він невизначено хмикнув і повернувся до дружини:

– Значить, дві чарівниці.

Так-так! І три голодних чоловічих роти, один з яких вартий двох інших. Ні! Позбавте мене такого чарівництва! Краще вже служба доставлення: млинці з червоною ікрою та салат з авокадо були дуже смачними, хоч і не домашнього приготування.

– Ще трохи залишилось. Потерпите! – пробуркотіла, хоч і по-доброму, Ольга. – А поки що, розставте посуд у столовій.

– Слухаюсь, командире! – поцілував він її у маківку та махнув хлопцям у вітальні. – Переміщаємось!

Незабаром на столі смачно пахли млинці з грибами, тушкованими у сметані, диміло картопляне пюре, лоскотала ніс печеня та заманював весняним свіжим ароматом салат з огірків. У якості напою стояв, скажімо так, розстабілізований сік та дві пляшки вина. Якщо мене не враховувати, то компанії спиртного буде вдосталь, особливо з огляду на те, скільки цієї дорогоцінної субстанції було плюхнуто у мій келих. Судячи з усього, Колвіним була озвучена команда: «Дитину не споювати!» Ну-ну! Я пам’ятаю ваші пару ковтків, Ігорю Дмитровичу, і ще не раз пригадаю, моралізатор ви наш!

І все ж, вечеря пройшла у легкій та веселій атмосфері. Всі дружно жартували, розповідали мені різні смішні історії із їхнього Лукоморського життя та, якщо й питали мене, то лиш про мою студентську бутність. Мабуть, або ж Ольга встигла попередити, або ж Колвін – поки розподіляв цінні вказівки у вітальні перед тим, як піти. Добре, додам плюсики до карми. Обом. Та мінус з вашої, професоре, не відніму: одне інше не взаємовиключає – будете відшкодовувати.

Після вечері Тиміш відправив посуд у мийну машину. Вже навіть не здивувалась ні тому, ні іншому. Тільки-но порядок було наведено, Олег нагадав про обов’язки:

– Данило чергує знизу – у вітальні. Денис – нагорі в кімнаті Ігоря, і двері не зачиняти.

От чорт! І як я повз відчинені двері проповзу у заборонену зону?! Доведеться ще щось обіцяти Тимошу – не інакше!    

Любі читачі! Буду дуже вдячна за коментарі та зірочки (якщо сподобалось). Ваші відгуки надихають не менше за власну фантазію))