Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут

Читати книгу - "Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут"

134
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 42
Перейти на сторінку:

— Дивно, ну це його справа.

Я ж із пекучим обличчям виходжу з кабінету.

Ні, Мир не міг знати, у якому я становищі. Це ж маячня. Він навіть не міг знати, що я подзвоню! Його візитівка опинилася в моїх руках зовсім випадково.

Поки шукаю кабінет Мирослава, встигаю привітатись із дівчатами, яких бачила внизу. Вони проводжають мене багатозначними поглядами. Це змушує додати кроку і відчути незручність.

Нарешті потрібні двері.

Це приймальня.

Тут обличчям до обличчя зсунуто два столи. За одним із них сидить дівчина з довгим чорним волоссям, зібраним у високий хвіст. Вона повертає голову в мій бік. Окидає поглядом.

— Добридень, — кажу. — Я до Мирослава Матвійовича.

— А ви записані? — вона підіймає брови.

— Я його нова секретарка.

Дівчина оцінювально оглядає мене, як і я її. Чимось вона мені нагадує Анжелу, коханку Назара. Також накачані губи та довгі нігті. Ця схожість викликає в мені неприязнь.

— Це я його секретарка, — вимовляє вона, підводячись.

І виявляється вищою за мене на пів голови.

— Нічого не знаю, — мені коштує зусиль зберегти рівний тон. — Мене щойно прийняли. Договір підписаний і лежить у відділі кадрів.

Дівчина вороже дивиться на мене.

На столі вмикається комутатор. Я його не відразу помітила.

— Оксано, ти вже тут? — лунає голос Мира. — Чудово. Вероніко, це твоя напарниця. Введи її в курс справи.

Ага, значить, брюнетку звуть Веронікою.

— Мирославе Матвійовичу, — каже вона з примхливими нотками, — я що, одна не впораюся?

Обличчя у Вероніки стає скривдженим. Вона навіть відстовбурчує нижню губу.

— Мої рішення не обговорюються, — обриває Мир різким тоном. — Зайдіть обидві до мене.

Ми з Веронікою переглядаємось. Та з незадоволеним виглядом смикає плечем. Потім вказує на двері в глибині кабінету:

— Ходімо.

Мир чекає на нас, сидячи за масивним столом. Не пропонує сісти. Ми так і стоїмо перед ним, як дві школярки. По Вероніці видно, що вона звична, а ось я відчуваю незручність.

— Я дійшов висновку, що мені потрібні дві секретарки, — каже він, оглядаючи кожну з нас згори донизу. — Вероніко, твої обов’язки не змінюються. Ти продовжуєш займатися тим, чим займалася. Оксано, ти візьмеш на себе перевірку документації, яка надходить мені з відділів. У нас великий офіс із купою відділів. Ми займаємо в цьому бізнес-центрі три поверхи. Тому мені потрібно, щоб не одна людина розгрібала те, що приносять на підпис. Усе ясно?

Я киваю.

Розумію, про що він.

У Назара також кілька секретарів.

Думка, що спливла про чоловіка, здається неправильною. Зайвою в цих стінах.

Під пильним поглядом Мира в животі щось солодко стискається. Серце починає битися швидше, шум крові стає гучнішим у вухах.

Ні, так не можна. Я ще не розлучена.

Але тілу начхати. Раз за разом накочують гарячі хвилі. А в пам’яті одна за одною прокидаються картини нашого минулого.

Погляд Мирослава темніє. Наче той здогадався, про що я думаю.

Подумки смикаю себе.

Досить, Оксано, повернися до реальності! Що було — того не повернути. Та й навіщо мені це? Щоб знову втратити себе, розчинитися в чоловікові й залишитися непотрібною, коли він проміняє мене на коханку чи кар’єру?

Досить. Відтепер для мене існує лише робота та дочка.

Мир — мій бос, я — його секретарка. Але не більше.

1 ... 30 31 32 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут"