Читати книгу - "Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі"

Час здавався завмерлим, поки вони обидва шукали розраду одне в одному, але кожен усвідомлював, що над ними вже здіймається нова хвиля реальності, готова змити їхні надії. Як вони зможуть протистояти цьому, якщо кожен із них, у глибині душі, побоювався втратити те, що здавалося таким крихким і дорогоцінним?

Сонячні промені проникали крізь вікна, заливаючи затишну квартиру Клари м'яким світлом. Ранок змінився обідом. Ярослав і Клара сиділи на дивані, обійнявшись під пледом, і їхні розмови плавно ковзали темами, які раніше здавалися занадто особистими, щоб обговорювати з кимось.

— Ти коли-небудь замислювався, що твоє життя могло б бути зовсім іншим? — запитала Клара, її голос був наповнений теплотою і щирістю.

Вона підняла погляд на Ярослава, і в її очах відбивалася цікавість і трепет.

— Так, іноді... — почав він, усвідомлюючи, що відвертість — це те, що вони обидва шукали. — Я часто мріяв про те, що міг би вибрати іншу кар'єру, інший шлях. Бути програмістом — це зручно, але іноді здається, що мені не вистачає чогось більшого. Чогось живого.

Клара слухала, і її серце тремтіло від його слів. Він говорив про своє життя з такою щирістю, що вона відчула, як зв'язок між ними міцнішає, немов стає відчутним. Тільки б сліпі Мойри не обрізали її, благала Клара, слухаючи затамувавши подих.

Ярослав продовжив, розповідаючи про свої дитячі мрії стати художником, про те, як у дитинстві його надихали картини і красиві місця. За його стриманим зовнішнім виглядом проглядала людина, яка відчуває глибше, ніж багато інших.

— А як щодо тебе? Як ти бачиш своє майбутнє? — запитав він, його голос став м'якшим, і в ньому з'явилася турбота.

Клара зітхнула, зволікаючи з відповіддю. Вона розуміла, що зараз може розкрити свої страхи й сумніви, і це лякало, але водночас і звільняло від особисто накинутих на себе кайданів.

— Я завжди думала, що маю бути ідеальною. Ідеальною дочкою, ідеальною співробітницею, ідеальною дівчиною. Але, здається, ця ідеальність тільки заплутала мене, — сказала вона, і її голос тремтів від уразливості. — Іноді мені здається, що я загубилася у своїх очікуваннях. Особливо після того, як учора надивилася ідеальності!

Вони розсміялися, притискаючись одне до одного ближче. Ярослав нахилився до неї, і в цьому простому жесті відчувалася його підтримка. Він прийняв її слова, ніби вони були крихкими скарбами, які варто було дбайливо зберігати.

— Ти не зобов'язана бути ідеальною, — промовив він, його тон був сповнений щирої турботи. — Ми всі маємо свої недоліки, і це нормально. Мені іноді здається, що я взагалі складаюся з одних тільки недоліків. Особливо це стає помітно щочетверга, коли ми з Кирилом... Це мій друг. Коли ми з ним за традицією вирушаємо в спортзал. У нього чудове почуття гумору. На відміну від мене... — він скорчив сумну гримасу, але тут же посміхнувся.

— Ти говориш про нього так захоплено, — Клара ледь помітно поморщилася.

Їй на мить уявилося, що поруч із нею та Ярославом зараз сидить цей його друг, Кирило. Базікає, веселить і... розбиває ідилію та гармонію. Осмикнула себе. Нагадала, що якщо в неї немає подруг, це зовсім не означає, що й у нього не може бути друга.

Збагнувши її сум'яття, Ярик ніжно торкнувся губами скроні Клари. Вона відчула, як у грудях розливається тепло, ніби Ярослав проганяв тіні, що наполегливо переслідували. Посміхнулася йому з вдячністю.

Час летів непомітно, і невдовзі новий вечір огорнув їхньою тишею. Клара відчувала, як за весь день у її серці розквітло щось нове — розуміння того, що вона не одна у своїх переживаннях. Вона і Ярослав, опинившись у цьому просторі довіри, створили щось особливе.

— Мені добре з тобою, — нарешті сказала вона, і ці слова, сповнені чуттєвості, повисли в повітрі відчуттям умиротворення.

Ярослав усміхнувся, і в його очах Клара побачила відображення власних емоцій — щастя і ніжності. Він обійняв її ще міцніше, і в цих обіймах вона відчула, що знаходить не тільки розуміння, а й підтримку, яка не залишить її навіть у найважчі моменти. Це стало для них початком справжнього, щирого й теплого — того, що варто було берегти, і що жоден понеділок не зможе зруйнувати.