Читати книгу - "Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж"

Глава 12. Підозри та припущення

У двері моєї кімнати лунав наполегливий стукіт. Цікаво, кого це зрання принесло? Я накрила голову подушкою, аби не чути того, що відбувається у вітальні. Відчиняти не було жодного бажання, адже окрім служниці та Марго до мене ніхто б не прийшов. Подруга завжди попереджала про свою присутність, а послугами служниці я користувалась лише під час офіційних свят, коли самій було важко вдягтись у місцеве вбрання та зробити зачіску. Крім того, я остаточно «забила» на палацовий етикет та ходила у своєму одязі, для котрого стороння допомога явно була зайвою.

Стукіт припинився, коли двері своєї кімнати відчинила Рита. Подушка затуляла мені вуха, але остаточно від навколишніх звуків не відгороджувала, тому я почула здивований зойкіт подруги, а через декілька митей у мої двері знову постукали.

- Ніко, це Марго, - лунав з-за дверей голос подруги, - відчини, будь ласка, це дуже важливо.

- Зараз, - буркнула я у відповідь, та закутавшись у підковдру, на кшталт римської тоги, попленталась відчиняти.

Поряд із подругою стояв Доріан, і в його чарівних очах плескались смішинки, а мені стало ніяково за свій вранішній вигляд. Ще б пак, і він, і Марго були пристойно вдягнені та зачесані, на відміну від мене, закутаної у підковдру, з розпатланим волоссям та похмуро-злим поглядом. Рита подивилась на Доріана, потім на ошелешену мене, і тактично ретирувалась до своєї кімнати.

- Не думав, що ви так любите спати, пані Ніко, - промовив Доріан, і в його голосі промайнули спокусливі оксамитові нотки. – Між тим, я потребую вашої допомоги. Приділите мені частину свого дорогоцінного часу, якщо, звісно, не маєте інших планів на день?

- Плани? – буркнула я, роздратована своїм кепським виглядом. - Звісно маю, хочу вбити дракона, за що отримати руку принцеси та півкоролівства на додачу. Але можу поступитись, і залишити дракона живим.

- З половиною королівства та відрізаною рукою принцеси я тобі, на жаль, допомогти не зможу, - посміхнувся Доріан, - а от спілкування з цілою представницею сусіднього королівства, - чоловік наче навмисно підкреслив слово «цілою», - навіть з чотирма цілими претендентками, цілком може відбутись за півгодини, якщо ти, звісно, докладеш зусиль та виплутаєшся з полону підступної підковдри.

- Десять хвилин, Доріане, - випалила я, різко зачинивши двері перед обличчям чоловіка.

*****

- То що сталось, що наші підопічні раптово все згадали? – запитала я в Доріана, коли ми прямували до апартаментів принцес.

- Не знаю, - відверто відповів він, - та сьогодні вони якось одночасно усе пригадали.

- І тобі це не подобається, – зауважила я.

- Це, що найменше, підозріло, - поділився Доріан своїми припущеннями, - Наш невідомий злочинець, безперечно, є сильним магом, а ще вирішив з нами пограти.

- Але навіщо так підставлятись? – розмірковувала я. – Вони ж його викриють. Хіба що він упевнений, що цього не станеться.

- А це може свідчити про те, що принцеси досі перебувають під його впливом, - підсумував Доріан.

*****

- А навіщо вона сюди припхалась? – Берта зовсім не по-королівські ткнула пальцем у мій бік.

- Щоб засвідчити, що заразом із пам’яттю до вас повернувся неосяжний обсяг пихи звичайної, - вискалилась я найотрутнішою зі своїх посмішок, пригадавши, в якому непривабливому вигляді побачила Берту на міській площі. Зовсім страх втратила нахабна «наречена»! – До речі, на площі серед жебраків ви виглядали так природньо, наче рівна серед рівних.

Берта зашипіла мов поранена кішка, а я зухвало посміхнулась у відповідь. Каюся, не втрималась, аби не пригадати цю ганебно-приголомшливу появу. Була б принцеса Саланська не такою змією, я б промовчала, але її поведінка залишала бажати кращого, тому нехай отримує на горіхи - зневажати себе нікому не дозволю.

- Завдяки пані Ніці вас знайшли набагато раніше, - промовив Доріан.

Я з вдячністю подивилась на нього. Звісно, він трохи перебільшив мій вклад у спільну справу, проте слова Доріана додали ваги моїм діям, тому у поглядах «наречених» промайнула повага. Навіть принцеса Саланська втратила частину своєї пихи та уїдливості.

- Вона навіть не претендентка, - невдоволено пирхнула Берта у відповідь, але бачачи, що інші пані благородного походження її не підтримують, дівчина насупилась та, нарешті, змирилась із моєю присутністю і, стуливши рота, влаштувалась у кріслі.

А далі Доріан почав розпитувати потенційних наречених, і ми упевнилися, що він мав рацію – цей невідомий злодій відверто знущався зі слідства. Бо зі слів принцеси Емми, останнім, що вона пам’ятала, було побачення із Ендрю. Берта Саланська також стверджувала, що з лісу її забрав саме принц, а останніми спогадами баронеси Вікторії та маркізи Марії була розмова з… Головою Королівської служби безпеки, котрий супроводжував їх на зустріч зі спадкоємцем Тревонії.

Якщо до свідчень принцес Доріан поставився скептично, хоч і не подав вигляду, то упевненість Марії та Вікторії не залишила байдужим навіть його, адже дівчата зі скрупульозною точністю пригадували події їхньої «розмови».

Як Доріан не намагався стримуватись, по його очах, в котрих щомиті проривались блискавки гніву, я чудово бачила його справжній стан. Він був не просто розлючений та неприємно вражений, він перебував на грані скаженого гніву. Затамувавши подих, я спостерігала за реакцією Доріана, та подумки захоплювалась його самовладанням. Оце так стриманість! Оце так сила волі! Одне слово, герцог. Я б так нізащо не змогла!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍