Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Непогано для новачка. – підсумувала вона, розглядаючи дерева.

–Спасибі.– Найджел усміхнувся, йому лестило, що Ельга оцінила старання. Чомусь хлопцеві здавалося, що заслужити похвалу крижаної королеви було непросто, а від того вона була ціннішою за схвальні слова від більш доброзичливих магів.

–У тебе... –почав він і зам'явся. – У тебе все добре?

Вона знизала плечима.

–Напевно, так. Я все ще звикаю до компанії.

–Ти могла б не йти з нами, якщо не комфортно. – зауважив Найджел, відновлюючи траву на ділянці, де вони стояли.

–Могла б.– погодилась вона.– Але ваша поява навела мене на думку.

Він вирівнявся, перевівши погляд на неї.

–Яку? – поцікавився Найджел, аж надто задумливою була Ельга, він смів тільки припустити, що вона тривожилася.

Ельга почекала з відповіддю, а потім зітхнула.

–Маги приходять для певної мети. Хтось для захисту міста, його поліпшення, хтось заради смертних, чи захисту магічного світу. Магів природи дуже мало, ви рідкісні за своєю сутністю, такі, як ти й Есме. Якщо ви тут, щось...

–Наближається? – припустив Найджел, пригадавши, що вже чув цей вираз від неї раніше. – Що це означає?

Дівчина зітхнула, добираючи слова.

–У більшості магів є чуття, передчуття, якщо бажаєш. – хитнула головою Ельга. – Часом ми відчуваємо коливання в силі, ніби щось ось–ось має статися. І з моменту вашої появи, я відчуваю це щомиті. –вона звузила очі, втупившись в одну точку.– Це важко пояснити, але така магія, як у вас, коли ґотлінська природа гине вже багато років, з'явилася неспроста. Ви зовсім юні, і ти жив зі своєю силою все життя і не підозрював про неї, і ось вона прокинулася в тобі.

–Знаєш... –почав хлопець.– Іноді буває передчуття небезпеки, а часом просто тривожність, нічим не підкріплена. Не концентруйся на цьому, може... тобі просто здається.

–Сподіваюся, що так. – вона глянула на нього і підвела брову. – І, боги, зараз ти поставиш мені запитання, від якого я почну сміятися.

Найджел здивовано глянув на Ельгу. "Вона, що думки читає?" – припустив він.

–Це і є знамените чуття? – криво усміхнувся він.

–Ти робиш таке обличчя, коли методично обмірковуєш, як сформулювати чергову нісенітницю.

–Ти так добре мене вивчила за кілька днів? – розреготався він.

–Або ти систематично запитуєш дурниці... – усміхнулася Ельга. – Що за запитання?

–Гм...–прокашлявся Найджел.– Ну... я хотів запитати, чому з моменту, як ви повернули Калерії юність, дощ припинився? Ґотлін заливало грозами, скільки себе пам'ятаю.

–Дивно, не така вже і нісенітниця. – здивувалася Ельга, Найджел закотив очі, викликавши регіт у дівчини. – Коли її цикл відновився, дар прокинувся в пошуках господині. Тому, вони хоч і слабко, але взаємодіють. Що швидше ти відновиш ліс, то швидше закінчаться грози в Ґотліні.

Він кивнув і повернувся до пенька, обхопивши його руками.

–Не перестарайся. – порадила вона. – Не позбавляй себе перепочинку.

Найджел повернувся до неї, усміхаючись.

–Ельго?

–Так? – запитала вона.

–А ти не така холодна, як здалася спершу.

–Можу просто зараз приморозити твої руки до пенька.– віджартувалася вона.

–Зрозумів. Мовчу.

Вона посміхнулася, крокуючи до галявини. Найджел повернувся до пенька, обмірковуючи відповідь Ельги, що ж гаразд, спробує відновити ще одне дерево і годинку–другу відпочине. Йому сподобалося ось так говорити з Ельгою. Він сказав правду, у простому спілкуванні вона не страшна, не холодна, проста людина, як сам Найджел. Може, потрібно частіше говорити на буденні теми?

Ще за кілька днів Найджелу вдалося оживити кілька сотень дерев, нарешті пустка з висушеною землею і трухлявими деревами починала набувати подобу лісу. Такий прогрес Найджела більш ніж влаштовував, він знову працював усю ніч, радіючи, що дощ не псує його плани, а потім далеко по опівночі, знесилено забувся уві сні. Наступного ранку, Калерія принесла дикого кабана, усі дивно поглядали на шоколадні батончики, якими запихався Найджел, натомість Есме з радістю пригостилася. Звісно, сидячи по двісті років у своїх лісах і палацах, вони не розуміли, скільки цікавих людських нововведень проґавили, хлопцю було кумедно спостерігати здивування на їхніх обличчях.

Підкріпившись, хлопець знову взявся за роботу. Найджел думав про те, що для створення магії не завадило б скласти плейлист. У ньому б сто відсотків були пісні Imagine Dragons, Hozier і, звісно Queen. Розмірковуючи, хлопець мугикав собі під ніс одну із пісень і продовжив відновлювати галявину.

–Як справи?– спитала Есме, сівши на траву біля хлопця, що саме намагався оживити кущ чистотілу.

Найджел підняв очі на подругу. 

–Схоже моя сила зростає.– посміхнувся він, помітивши, що Есме ледь стримує посмішку, хлопець нахмурився.– Що?

–Даруй…Я боялась говорити, думала знову почнеш прибіднятись.– розреготалась вона, штурхнувши друга в плече.– Ти за кілька годин оживляєш цілі ділянки лісу! Це великий прогрес!