Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Розділ 30. Відстань, що стирається

Коли Мар’яна вийшла з автобуса, вона побачила Назара. Він стояв біля коледжу, тримаючи в руках каву. Він посміхнувся, і в цій усмішці було більше, ніж просто радість від зустрічі — було щось тепле, що охоплювало її серце.

Він помітив, як вона дивиться на нього, і наблизився.

— Привіт, — сказав він, коли вони стояли поруч. Його голос був таким рідним, як осінній вітер.

— Привіт, — відповіла вона, намагаючись не виглядати надто зворушеною.

Вони йшли разом, не поспішали, ніби час для них зараз не мав значення.

— Як пройшла практика? — запитав Назар, коли вони підійшли до лавки біля парку.

— Вдало. Багато нового. Це був справжній виклик. Але, здається, я готова до наступних.

Назар глянув на неї з захопленням.

— Ти завжди була готова до більше, ніж інші, — сказав він і нахилився трохи ближче, торкаючись її руки.

Мар’яна подивилася на нього, відчуваючи, як її серце прискорюється.

— Дякую, — відповіла вона, стиснувши його долоню.

Вони сіли на лавку, і обидва відчули, як спокійно і комфортно в одному іншому. Всі розбіжності, всі сумніви, все, що їх віддаляло, здавалось тепер зовсім неважливим. Вони були разом. І цього було достатньо.

— Я думаю, нам варто поїхати кудись разом цього літа, — сказав Назар, поглядаючи на неї знову.

Мар’яна задумалась на мить, а потім посміхнулась.

— Згода, — сказала вона, — це може бути цікаво.

Вони сиділи, і тишу їхнього діалогу переривав тільки легкий шум міста, де кожен крок був новим початком для них.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍