Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Колекціонер спогадів, Віталій Механік

Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

44
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 48
Перейти на сторінку:

Гарик чекав на жінку. Вона трохи обережніша, проте сітка позбавила її шансу проскочити всередину хати. З-за прочинених дверей висунувся Якович:

– Пора!

Малий підняв шланг. З нього хлюпнула вода й рясно окропила слуг. Обоє завили вовками.

– Поки досить, – колекціонер ухопив чоловіка за шию й стиснув з усієї сили. Голова відвалилася гнилим гарбузом і впала на поріг. Натомість виросла брунатна куля з шипастими відростками. На ній прорізалося вузьке червоне око, а по боках з’явилися щілини, схожі на акулячі зябра.

– Красунчики, – хлопчак спостерігав за метаморфозами жінки. Її руки та ноги трансформувалися в лускаті лапи з пазурами. Шипаста верхня частина мала три червонясті ока, зубасту пащу й антени сенсорів. Штани та сорочка злізли клаптями, оголивши бридке слизьке зеленкувато-жовте тіло.

– Вони статеві особні? – цікавився Якович.

– Ні, – Гарик надійно прикрутив слугу до стовбура яблуні.

– Розмноження почкуванням? Як у гідри? – допитувався старий.

– Типу того, але за певних умов, – хлопчик приніс повне відро води й поставив поруч зі спутаним слугою, аби той бачив рідину.

– Що буде, коли вкинути їх у річку? – Бурковець чекав, поки псевдо чоловік отямиться.

– Щезнуть. Вода – розчинник, а їхні тіла містять целюлозу.

– Бор?

– З ним складніше: має гібридний кістково-металевий скелет. Тіло ефективно захищене. Воду витримає, а сильний вогонь ні.

– Це як?

– Облити бензином і підпалити, – байдуже пояснив Гарик.

– Антигуманно, – старий, поки слуга приходив до тями, надійно скрутив лапи дротом.

– Вони знищували мій народ. У мене стійка ненависть на генетичному рівні.

– Ти мовчав.

– А ти не питав, – злісно відрубав хлопчак.

– Пробач.

– Тебе в першу чергу цікавили чужі спогади. В мене вони теж є, та з тобою не поділюся. Знаєш чому? Ти не найгірший з людей, але й не найкращий.

Семен Якович винувато опустив голову. Справді, в гонитві за свіжими та екзотичними спогадами пропустив найважливіший.

– Тепер питай, – дозволив Гарик.

– Так… Ще раз вибач. Я винний… Де Ігор Волошин?

Слуга-чоловік витріщався червонястим оком і ворушив щелепами.

– Вдар в око, – рекомендував малий.

– Допоможе?

– Побачиш.

– Гм… Теж досвід, – Семен згарячу лупонув по наросту, вкритому шипами й застогнав.

– Та не кулаком, – Гарик підняв камінець і зацідив ним точно в ціль.

Слуга затремтів, і в повітрі виникла тривимірна картинка кімнати. Поламане крісло, брудне, затягнуте павутиною вікно, ліжко, на якому лежав зв’язаний помічник Семена Яковича.

– Оце й усе? – розчаровано мовив старий, витираючи травою кров. Десь у хаті був бинт.

– Спробую «розговорити» псевдо жінку, – Гарик рішуче підступив до прив’язаної істоти, але та, не чекаючи збадьорливого удару, видала таку саму картинку.

– Їх наосліп вів Бор, – висновок малого дуже ускладнював пошуки. – Кепські справи. Тепер у нас.

– Глухий кут, – у старого підкошувалися ноги й тремтіли руки.

– Без точної інтерпретації Волошина виникнуть похибки. Для звичайних спогадів це неістотно, для тебе – критично. Маю підозру, що Демиду помогли навіюванням. Хто? Жодних варіантів, однак світи взаємопроникні, й не тільки люди чи Обізнані прагнуть прокласти шлях у Заповідник. Можливо, з’явилися нові гравці.

Семен Якович заціпенів, забувши про біль:

– На Заповіднику світ клином зійшовся? Що в ньому особливого?

– Хтозна. Подумаю, – Гарик побризкав триоку істоту водичкою. – Пручатимешся, відро виллю! Яковичу, клич Демида.

Хлопець, вгледівши чудернацькі створіння, скам’янів, а потім протер очі:

– Я сплю?

– Ти хотів бачити справжні личини переслідувачів. Слуги Бора. Ми спіймали їх, але, на жаль, не дізналися про Ігоря, – Семен Якович давно вимкнув генератор і чіпляв замок на двері.

– Хоч якась інформація є? – Демид картав себе за боягузливість.

– Кімната, – буркнув Гарик. – В місті їх десятки тисяч.

– Конкретніше.

– Загиджена. Шпалери обдерті, вікно в павутинні, – малий скривився.

– Типовий «бомжатник», – погодився колекціонер.

– Сам глянь, – хлопчина хлюпнув трохи води на слугу, й той показав картинку.

Демид замислився:

– Є ідея. Доведеться вдруге навідатися до Борі.

1 ... 30 31 32 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер спогадів, Віталій Механік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"