Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька

Читати книгу - "Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька"

56
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 68
Перейти на сторінку:

Вона посміхнулася. Смуток в очах, але спокій у голосі.

— А мрія говорить тихіше. Вона не кричить. Вона просто стоїть... десь за рогом твого комфорту. І дивиться. Чекає. Не квапить. Але якщо ти її ігноруєш занадто довго - вона зникає. А потім ти живеш не своїм життям. І сам уже не знаєш, що не так.

Я подався трохи ближче.

— А в тебе був такий момент?

Агата кивнула.

— Багато. Але один особливо пам'ятаю. Коли я вперше захотіла викладати. Вести кола, робити відкриті ритуали. Допомагати не за запитом, а за покликом. І все всередині тремтіло. Мій розум кричав: «Ти хто така? А раптом вважатимуть божевільною? А якщо зробиш помилку?» Але в якийсь момент я зрозуміла: якщо не я - то хто? Хто розповість жінкам, що їхня сила - не в схваленні інших, а в праві бути собою?

Вона подивилася просто в Аню.

— Мрія - це не комфорт. Це вогонь. Він пече, бо просить виходу. І щоб за нею піти, не треба бути безстрашною. Треба бути чесною. Із собою. Зі своїми бажаннями. З болем. Страх не йде. Але ти вчишся йти вперед - незважаючи на нього. І це - справжня магія. 

Аня раптом опустила очі. У повітрі щось зрушилося. Тиша стала відчутною, як тепла тканина.

— А якщо мрія... здається занадто великою? — її голос пролунав тихіше, ніж зазвичай, ніби вона сама себе соромилася. — Чи надто чужою?

Агата не відповіла одразу. Вона просто дивилася - спокійно, уважно, ніби не засуджувала, не квапила, просто була поруч.

— Скажи, — м'яко промовила вона, — що ти ховаєш.

Аня зітхнула. Довго. І раптом - ніби зірвавши пластир:

— Я хочу знімати документальне кіно. Справжнє. Про людей. Про тих, кого не чують. Про біль. Про красу. Але... я асистентка. У студії. Допомагаю іншим реалізовуватися. А сама... я просто боюся. Боюся, що не зможу. Що не така. Що пізно. Що нерозумно. Що хтось уже робить це краще.

Я зловив себе на тому, що затамував подих. Аня ніколи не говорила про себе - так.

Агата кивнула, ніби цей монолог був частиною ритуалу.

— Аня. Страх - не знак «стоп». Це просто знак, що ти на кордоні. Між старим «я» і новим. Ти думаєш, що потрібно довести, що ти гідна. А насправді - потрібно тільки почати. Зробити перший кадр. Перше інтерв'ю. Перше запитання. Магія - це коли ти йдеш не второваним шляхом, а своїм.

Аня підняла очі. У них була волога - але не від болю. Від упізнавання. Від того, що її почули.

— А якщо я помилюся?

— Помилися. Але йди. Життя не вибирає тих, хто ідеально готовий. Воно вибирає тих, хто відгукнувся.

Я повернувся - і зустрівся поглядом із Ігорем.

Він стояв трохи в тіні, як завжди, за штативом. Але не ховався. Його обличчя, зазвичай відсторонене, зараз було іншим - м'яким, майже теплим. Він кивнув. Ледь помітно, але впевнено.

Аня це теж побачила. Вона посміхнулася - спочатку обережно, потім трохи сміливіше. Ніби цей погляд, це німе «я вірю в тебе», стало її першим підтвердженням із зовнішнього світу. Першим союзником. Першим містком туди, де її мрія більше не здавалася неможливою.

Агата не сказала ні слова. Але я бачив, як її очі трохи пом’якшилися. Так дивиться жриця, яка бачить, як хтось запалив свій перший внутрішній факел.

Я потягнувся до чашки з давно остиглою кавою. Смак був гіркий, але живий. Щось у цій ночі змінилося.

— Усе це, — тихо сказала Аня, — стало раптом таким... можливим. Тому що хтось поруч почув.

Вона кивнула в бік Ігоря.

— Але що робити, якщо ти один? Якщо не в студії, не на зйомці, не в колі - а вдома, вночі, з ідеєю, яка нікому не потрібна?

Агата мовчки потерла пальцями скроні. На обличчі - спокій, ніби вона чула це запитання тисячу разів.

— Бувають періоди, коли поруч немає нікого. Ні підтримки, ні визнання, ні навіть натяку на шлях. І це - частина ініціації.

— Випробування? — запитала Аня.

— Швидше... фільтр. Справжній поклик не зникає, якщо його не підтверджують. Він житиме всередині, навіть якщо весь світ мовчить. Ти ростиш його, як полум'я в долонях. Тихо, дбайливо. Поки не настане день, коли хтось скаже: «Я бачу тебе». Але до того моменту ти вже не залежиш від цього. Тому що ти вже йдеш.

Я задумався. Так багато людей здаються саме там - у точці тиші. Коли світ нібито не відповідає. І так мало - продовжують іти.

— А якщо вогонь гасне? — запитав я, сам не знаючи, до кого адресую це запитання - до Агати, до себе, чи до тих, хто нас дивиться. — Що якщо ти просто... втомлюєшся?

— Тоді, — сказала Агата, — ти не змушуєш себе йти. Ти просто залишаєшся із собою. Ти чекаєш. Дивишся в темряву. Не лаєшся на страх. І в якийсь момент... чуєш. Не голос, а відчуття. Ніби твоя душа - багаття, яке розгорається від одного вдиху.

Вона подивилася на Аню, потім на мене.

— Підтримка - це дар. Але не опора. Справжня опора - це ти. Ти - і твій вибір іти. Навіть якщо ніхто не йде поруч.

Я відчув, як повітря в студії ущільнилося. Не від спеки - від того, що говорилося вголос. Про речі, які зазвичай ховають.

— А як зрозуміти, — почав я, — що голос усередині - твій? А не страх. Не звичка. Не голос матері, вчителя, суспільства. Як розпізнати себе... у цьому хорі?

Агата злегка нахилила голову. Софіт відбився в її очах, як місячне світло на чорній воді.

— Дуже тихо, — відповіла вона. — Справжній внутрішній голос говорить тихо. Він не вмовляє, не лякає, не вимагає. Він як шепіт під серцем.

Аня задумливо прошепотіла:

— І він ніколи не поспішає?

— Ні, — м'яко посміхнулася Агата. — Він чекає. Тому що знає: ти все одно до нього повернешся. Рано чи пізно, ми всі повертаємося до себе.

Я відчув, як усередині щось відгукнулося. Старе, забуте. Голос, який я глушив роботою, шумом, чужими завданнями.

— А як відрізнити його від страху? — запитав я. — Адже вони обидва шепочуть. Особливо вночі.

Агата подивилася прямо на мене. Глибоко. Майже наскрізь.

1 ... 30 31 32 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька"