Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

Мікі, той змушував її танцювати голою. Але заперечувала, що казала лейтенанту Шорту з округу Лікінґ, нібито її примушували до сексу з кількома офіцерами поліції Колумбуса, щоби ті не чіплялися до Мікі. Також вона стверджувала, що Мікі підлаштував її зґвалтування й побиття двома чоловіками.

У своєму прикінцевому слові до присяжних Таєк знову звинуватив Ділейн у плануванні «вбивств 22 калібру». Про її скромну появу у формі медсестри Таєк зауважив:

— А чого ви очікували від Ділейн? Що вона прийде сюди по пояс гола та в стрингах? Очікували, що вона скаже: «Так, я це зробила. Посадіть мене у в’язницю на всю решту життя?» — він зробив паузу, а тоді виразно додав: — Ми довели, що Ділейн винна.

Проте 19 лютого 1979 року суд присяжних із восьми жінок і чотирьох чоловіків визнав Таддеуса Чарльза Льюїнґдона «винним за всіма пунктами».

Суддя Аллен присудив йому від семи до двадцяти п’яти років за пограбування за обтяжувальних обставин. Вироком, винесеним за вбивства Джойс Вермілліон, Карен Додрілл і Дженкіна Т. Джонса, були три послідовні терміни довічного ув’язнення.

  2

Відтепер увага преси зосередилася на майбутньому суді над Ґері Джеймсом Льюїнґдоном. Але 20 лютого 1979 року громадський захисник округу Франклін Джеймс Кура та його помічник Ґері Швайкарт попросили суддю Джорджа Маршалла відкласти слухання й заявили, що вимагають зміни місця проведення через широкий розголос. Кура зазначив, що газети, які висвітлювали справу, особливо «Диспетч», вживали у своїх статтях такі провокаційні фрази, як «зрешечені кулями тіла», «міжокружне кровопролиття», «оргія вбивств», і називали Ґері Льюїнґдона «катом-спільником».

— На мою думку, Ґері Льюїнґдон уже є засудженим і затаврованим пресою, — заявив адвокат, — і я вважаю, що ніхто в окрузі Франклін не вірить у те, що він не винен.

Швайкарт і Кура попросили в детектива Стекмена доступу до поліційних звітів і доказів у справі. Стекмен не лише був упевнений, що добре зробив свою роботу, а й також поважав професіоналізм і порядність обох громадських захисників. І так вірив у права підсудних та в юридичну процедуру, що, хоч як старанно оберігав власні докази, однак відвів адвокатів до свого «бойового командного пункту», відімкнув шафки з документами і сказав:

— Переглядайте все, що хочете. Будь ласка.

Водночас колеги Стекмена у штаб-квартирі почали дражнити його, кидати натяки й шпильки:

— Ти цієї справи не виграєш, Стеку. Не перемогти тобі Швайкарта й Кури.

День у день, так що це вже перестало сприйматись як жарти, вони твердили, що йому нізащо не отримати вироку для братів Льюїнґдонів і що всі його клопоти ні до чого не приведуть.

Друзі Стекмена вважали це заздрощами, кажучи, що деяких офіцерів і детективів явно муляє те, що він отримає всю славу за розкриття «вбивств 22 калібру».

21 лютого Клавдія знов отримала телефонні погрози о другій і четвертій тридцять ранку. Вона зателефонувала матері й розповіла, що сталося. Тоді Марта зателефонувала Стекмену, який відрядив поліційне авто чергувати під квартирою Клавдії. Попри цей застережний захід, наступного дня, коли Клавдія нарешті вийшла з дому по закупи, у її квартиру вдерлися й перерили все. Та зникла лише її адресна книжка й портфоліо її світлин.

Суддя Джордж Маршалл відхилив запит громадського захисника про перенесення суду над Ґері Льюїнґдоном і сказав, що спробує підібрати присяжних до того, як розгляне зміну місця проведення. Кура і Швайкарт, рішуче налаштовані запобігти початку судового розгляду в понеділок в окрузі Франклін, відповіли на це зливою поданих в останню мить клопотань. Зіткнувшись із раптовою зміною заяви громадських захисників від імені Ґері Льюїнґдона на «невинний, і невинний з причин неосудності», суддя Маршалл відклав слухання справи Ґері до 23 квітня.

Як наслідок, судові репортери «Диспетч» атакували громадського захисника. 25 лютого один із них написав:

Якби Джеймс Кура, адвокат захисту, який живе коштом наших податків, домігся свого, він тримав би громадян Центрального Огайо в невіданні. Чи ні?

…Більшість свого часу Кура проводить на адміністративній роботі, але зараз вирішив опинитися в центрі уваги й представляти Льюїнґдона…

У своїх клопотаннях позбавити суспільство інформації про судовий процес чи принаймні приховати інформацію на якийсь час Кура, здається, забуває про свій обов’язок перед суспільством, яке сплачує близько 25 тисяч доларів його річної зарплатні…

…Деякі судові спостерігачі стверджують, що Кура намагається бути дуже сумлінним, представляючи Ґері. Інші кажуть, що він воліє підловити суддю, щоб мати підстави для апеляції.

Решта ж вважає, що він просто хизується.

Як не намагалася Клавдія викинути з голови братів Льюїнґдонів, через постійні нагадування в пресі вона чула про них знов і знов. Щоразу, входячи до місцевого супермаркету, вона бачила їхні обличчя, які витріщалися на неї з газетних автоматів. Вмикаючи новини по телевізору, вона бачила повтор відеозапису з ними в наручниках. Вона намагалася його не дивитись.

Відчайдушно бажаючи втекти зі своєї квартири, жінка вирішила відвідати сестру Ненсі у великому магазині технічних товарів зі знижками, де та віднедавна працювала. Коли Клавдія проминала відділ телевізорів, оточена екранами, налаштованими на той самий канал, вона почула, як диктор каже, що суддя Крейґ Райт — напередодні, 2 березня — оприлюднив зізнання Таддеуса для преси.

Раптом двоє братів оточили її на п’ятдесятьох чи шістдесятьох телеекранах. Куди б вона не оберталася, скрізь бачила їхні обличчя.

Із криком Клавдія вибігла з магазину.

3

Відтермінування суду над Ґері означало, що друге слухання в справі Чарльза (про вбивства в Маккена і Мартінів) відбудеться раніше. Суддя Громадського суду округу Франклін Дж. Крейґ Райт гарантував зміну місця проведення, і, щоб не гаяти часу й грошей на третє слухання Чарльза, округ Фейрфілд погодився долучити обвинувачення у вбивстві превелебного Джеральда Філдза.

Друге слухання розпочалося 26 березня у Менсфілді, штат Огайо, і знову присяжні й судові спостерігачі заслухали подробиці дев’яти вбивств, інкримінованих Чарльзу. Таєк, адвокат захисту Ґері, вкотре згадав про двох жінок: Ділейн Льюїнґдон, яка — він стверджував — спланувала всю серію «вбивств 22 калібру», і Клавдію Яско, яка зізналась у вбивствах у Маккена.

Коли Чарльз вийшов на трибуну захищатися, він відмовився від свого зізнання. Це брат Ґері, стверджував він, примусив його до вбивств. Хоча раніше у своєму зізнанні він казав, що деякі зі злочинів спланувала Ділейн, однак тепер згадував «загадкового чоловіка» — друга Ґері, — чиї блакитні очі виднілися крізь лижну маску, а крізь отвір для рота проглядав шрам на верхній губі. Чоловік, повідомив Чарльз, мав при собі «Люґер», розмовляв із німецьким акцентом і погрожував убити його дружину й дітей, якщо він не діятиме за планом Ґері.

Загадковий німець став постійним жартом серед адвокатів і завсідників зали суду. Ходили балачки про «Крюґера з Люґером…» і «Крюґера зі Штюґер-Люґером…» А тоді про «Клюґер-Крюґера зі Штюґер-Люґером». Це перетворилося на змагання — хто заримує більше слів.

Попри зусилля Таєка, зізнання Чарльза детективам Колумбуса було прийняте як доказ.

Після п’ятнадцятигодинної наради присяжні визнали Чарльза винним у всіх двадцяти випадках пограбувань, крадіжки й убивств за обтяжувальних обставин в округах Фейрфілд і Франклін. На додачу до покарань від одного до п’яти років за крадіжку, від п’яти до семи за пограбування за обтяжувальних обставин і від п’ятнадцяти до двадцяти за іншими статтями суддя Райт засудив