Читати книгу - "Молоко з медом"

якраз посередині», — лунало йому у вухах. Посередині було фото обличчя. Точніше, очей. Закритих якимсь серпанком. Але так, це були її очі. Роззирнувся довкола, чи ніхто не бачить, а тоді швидко зробив фото своїм телефоном. Удома роздивиться краще.

Адріан сам поїхав до аеропорту. Батько був на роботі, а відліт удень, якраз у робочий час. Витягнув з автобуса номер 175 велику валізу, у якій помістилося все його життя… Зрештою, хіба це вперше? Він уже колись їздив так до Лондона, до тітки. Ще в ліцеї. Почав там навчання, але потім померла мама, і він повернувся. До батька, до колишнього життя, до школи. До Лінки. Яку він… Хлопець здригнувся. Так, це було. Пригода із Джил у Лондоні, усе це сталося лише раз, і виявилося йому зовсім непотрібним. А потому він віддалився від Лінки, тоді розповів їй, що сталося. І ця шкільна екскурсія. Аварія, під час якої найдужче постраждав якраз він. Адріан навіть не знав, як усе сталося: раптовий гуркіт, автобус перекинувся, а він лежав десь на узбіччі, ніби ганчір’яна лялька серед уламків скла. І її обличчя над ним. Сповнені кохання очі й німе прохання, аби він жив, жив і був з нею. Пробачення. Повернення. Вона йому пробачила на власну згубу, бо ж він саме таким і був. Уже тоді, із Джил… М’який, податний, мов пластилін. Віроломний. Він сам не розумів, чому поводиться так. Може, просто не вмів кохати. Може, це було не те. Після аварії в нього не залишилося жодного шраму. Але, може, Адріан сам став суцільним великим шрамом. Може, його таки щось зламало, навіть, якщо ніхто не знав, коли та як це сталося…

Став у довжелезній черзі на реєстрацію. Нарешті здав багаж і рушив до паспортного контролю. І раптом перед очима зринуло, як він тоді відлітав, два роки тому, і як уже майже був за гейтом, коли побачив Лінку, і вона бігла до нього, і кликала так голосно, що вся черга озирнулася й ледь не почала аплодувати. Вона мала мужність. Мала сили. Це вона вирішила сказати йому першою. Що кохає. А він зміг тільки повторити. Що з ним не так? Озирнувся, неначе сподіваючись, що й цього разу її побачить. Або від страху. А тоді зіщулився в собі, ніби тіло чітко показувало йому, що він на таке не здатний. І вмить Адріан зрозумів, що він саме зараз марнує свій останній шанс. Що якби він тепер повернувся, подзвонив до неї й сказав: «Привіт, Лінко, це я, той ідіот, який замалим не зробив найбільшу помилку у своєму житті. Який кохає тебе й буде з тобою та нашою дитиною». І тоді вона б йому пробачила. І все можна було виправити. От тільки… Він раптом пригадав собі зневажливий вираз її обличчя. Лінчина матір, яка дивилася на нього, мов на останнього покидька. Уявив собі, як вони разом живуть у нього або в неї, бо як інакше, адже власного житла в них немає. Або десь винаймають однокімнатну квартирку. Він муситиме піти на роботу, щоб на все заробити, а не вчитися. А тоді уявив себе на мосту Мілленіум, як іде, вільний від усього, з течкою для малюнків під пахвою. А тоді знову себе тут, як штовхає дитячий візок. Ні, він цього не хотів. Просто не хотів. Він був надто молодим, і ще до цього не доріс. Хоча й знав, що йому доведеться важко. Що муситиме жити із цим рішенням. Що він завжди буде найгіршою людиною на світі. Що не зробить зараз нічого, бо не хоче. Він не любить збочувати з обраного шляху, заперечувати власні рішення. Тому поклав у контейнер вийняті з рюкзака лептоп і телефон, у другий увіпхнув куртку, а тоді швидко пройшов крізь рамку.

Жовтень

З мобільного додатка для вагітних

19-й тиждень

Помаранча, 200 грамів, 13–15 см

Усі органи Твоєї дитини продовжують рости, тіло вкрите плодовим пушком і білою, липкою речовиною, яка захищає шкіру дитини під час довгої купелі в навколоплідних водах.

20-й тиждень

Гранат, 260 грамів, 14–16 см

Статеві органи дитини вже можуть бути на своєму місці, з’являються зав’язі зубів, більшість матерів може відчувати рухи дитини, а дехто навіть чує, як штовхається маля.

21-й тиждень

Манго, 300 грамів, 18 см

Під шкірою дитини починає формуватися жирова тканина, яка має утримувати тепло дитини й захищати від переохолодження, коли дитя народиться. Мама вже може відчувати, як дитина гикає.

22-й тиждень

Грейпфрут, 350–450 грамів, 19–21 см

Розвиваються відчуття, особливо дотик. Дитина чує Твоє дихання, торкається свого обличчя, ссе великого пальця.

Дописи в групі «Січнево-лютневі діти»

Агов, ви вже думали, у якому пологовому народжувати? Мій чоловік переконує мене, щоб я народила в лікарні Святої Софії, але я не впевнена, може, краще на Мадалінського?

Іга

Гей, ви вже вибрали дитині ім’я? Ми страшенно сперечаємося з моїм партнером. Уявляєте, він хоче назвати хлопчика Кубою, а якщо буде дівчинка — то Олею. А я б хотіла щось більш оригінальне. Може, підкажете.

Аня

Дівчата, не знаю, що робити. Мій хлопець каже, щоб ми одружилися зараз, щоб дитина була шлюбною, але я не хочу брати шлюб під час вагітності! Я хочу на весіллі танцювати, а зараз на мене жодна весільна сукня не налізе! Я виглядатиму як шафа! І навіть шампанського не можна! З іншого боку, може, він має рацію? Що робити?

Зига

Лінка знову переглядала інтернет-сайти. Заходила на сторінки, де можна було почитати, як розвивається дитина, на форуми молодих матусь. Записалася до кількох груп. До групи «Січнево-лютневі діти». І до «Молодих мамусьок». Проте багато чого її в цих групах дратувало. Оце безкінечне: мій чоловік, мій партнер, мій хлопець. Весілля, поради, усе, що їх об’єднувало: вибір пологового, вибір імені, вибір візочка, сповивального столика, ліжечка. А вона була сама. Зітхнула й подумала, що добре було б знайти якусь іншу групу. Що їй погано в цій компанії. Ні, траплялося, що в такій групі знаходився хтось самотній, але дуже рідко. Здавалося цілком природним, що всі ці жінки когось мали. Усі, крім неї. І тоді їй сяйнула геніальна ідея. Ну, звичайно! Якщо такої групи немає, то вона її заснує! «Без батька» — подумала. Ні-ні, це страшенний песимізм. «Самотні матері». Теж погано, і взагалі, банально якось… І дуже серйозно. «Solo Mums». Так, це вже краще. Коротко й гарно. Так, саме так називатиметься її група.