Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Коли відкрив очі, Моро відчув ніби вмер. Він лежав на холодному кам’яному столі прикритий білою простинею. Тіло його було молодим, навіть дитячим, а ліве око бачило не гірше правого. Алекс усвідомив, що йому знову п'ятнадцять. Серце забилось так швидко, шо груди почервоніли, руки спітніли і Алекс за старою, дитячою звичкою витер їх об сорочку. Ноги одразу замерзли на кам’яній підлозі. Моро знав де він, цю локацію він ніколи не забуде. Він був тут один раз, і якщо все його життя виявиться сном, на нього чекаю страшенні муки знову і знову. Величезна зала з величезного каміння містила в собі один вихід, яким Алекс зайшов сюди, жертвенний стіл, а точніше олтар і арка з двох колон. Рик знову підкрався до вух і вже стояв за спиною. Алекс напружив всі м'язи, але все одно відчув, гарячу вологу яка стікала з шортів на панчохи і туфлі. Коліна помітно дрижали, але Алекс все ж таки вирішив повернутись. Рик одразу зник, що не аби як заспокоїло хлопця, однак на олтарі під ще однією простинною лежав ще хтось. Тепер рик став тихішим і надходив від сплячого. Виднілись тільки чорні кучері, але коли Моро зірвав простинню побачив Рея. Алекс перелякано відскочив, обличчя його стало білішим за сорочку, очі заблищали, а губи разом з кінцівками неперестанно дрижало. Живіт, ніби набитий камінням, був важкий, переповнений. Алекс затряс головою і почав себе щипати і бити. Розгніваний на сон і марення, з усією злостю підійшов до олтаря і вдарив Рея, щоб той зник, і коли того не трапилось, він з силою зіштовхнув того з олтаря. Тіло з грохотом і луною впало на камінну підлогу. Алекс заліз на стіл, щоб впевнитись, що він зник, але побачив розкинуту додолу Ліру. Її біляве волосся контрастувало на камінні, як і бліда шкіра, як і кров, яка текла з розбитої голови. Алекс крикнув і озирнувся, рик наближався знову. Він ніби надходив з стін і через секунду зрозумів, що він лунає з арки. Де демони? Де Аїд? Де душі? Де він? Алекс ще раз глянув на Ліру, вона ніби дихала і він нахилився над нею і намагався знайти пульс на сонній артерії. Хтось з силою відтяг його від доньки і Алекс з криком намагався вирватись. Ще одна спроба дотягтись до її шиї і Моро отримав сильного ляпаса. Рефлекторно прикриваючи очі, інженер завмер і чекав, що буде далі.

— Що ти робиш? — зашипів Лорі Деванс і ще раз вдарив друга. 

Моро прийшов в себе і побачив, що штани його мокрі, Рей спав на підлозі і дитяче ліжко було в безладі. Лікар виставив Алекса за поріг кімнати, поправив ліжко і обережно поклав хлопчика на подушку і вкрив.

— Ти його душив? — сердито сказав Лорі, коли закрив двері в дитячу кімнату. — Що з тобою? 

Деванс готовий був з'їсти чоловіка, злими, колючими очима він вглядався  в душу інженера, таким його ніхто ніколи не бачив. 

— Подивись на себе! Ти знаєш, що я маю заявити про це в органи опіки дітей! Що з тобою? Моро! Дивись на мене! Що було б, якби я не прийшов? Моро! — Лорі нещадно тряс друга.

Інженер вхопився за лікті лікаря і тримтячи поклав голову йому на плече. Заридав, як дитина, схлипував і шморгав носом. Лорі похлопав того по спині.

— Іди, переодягнись, — вже спокійніше сказав Деванс.

Моро помився і переодягся в піжаму. З червоними очима він сидів навпроти друга.

— Алекс, що відбувається? Ти казав що ти виходиш з ремісії, ти говорив з психіатром?

Мовчанка затягнулась, ніби і не було тут ніякого співрозмовника. 

— Алекс, я твій друг. Я хвилююсь за тебе і за Рея. Що відбувається? Не мовчи. 

Інженер підняв вологі очі.

— Я не буду жалітись нікуди, друже. Але, якщо хочеш, я можу відвезти тебе до психіатра, вона прийме тебе хоч коли. Або я пришлю батька, щоб він тут переночував.

— Лорі, — нарешті подав хриплий голос Алекс, — Я втомився. Пообіцяй мені дещо. Пообіцяй мені, друже, що вб’єш мене раніше, ніж я дітей. Пообіцяй, що вони будуть в безпеці.

— Гей, чого ти? 

Деванс не встиг договорити, Алекс завалився на стіл і знову заридав. 

— Лорі, вислухай, — крізь схлипи говорив інженер. Ніби мамі, він виливав всі свої страхи, всі галюцинації. Все, починаючи від тих, що почались в коридорах корпусу Аїдовців, тих, що ходять за ним і в офісі, і коли Рей робить переходи, і коли в лікарні з сином або на операції з Лірою, навіть в кабінеті доктора Деванса — і там на нього чекало Престольске око, яке жагає зжерти його. Розповідав і про сни з Царства Смерті. — Воно ніби витягує з мене душу, я був впевнений, що все моє життя простий сон, а насправді я знову пілігрим, ще й переніс з собою дітей. Я думав вони приречені… Лорі, що з ними буде? Якщо я зляжу і мене позбавлять прав на них? Господи, кому вони потрібні? Лорі, що робити? Рей навіть не другий тип. Лікарі ще мовчать, але незабаром відкриють третій тип пілігримів хроносовців. Я це зрозумів після другого запису. Він доживає останні хвилини людей в минулому. Всі чекають третього і п'ятого походів, а я хочу покласти його в кому, тільки б він не страждав. Скажи мені, Лорі. Ти тверезіше думаєш. Скажи мені, як пояснити моєму Рею, що якщо його серце зупиниться по ту сторону сфери, то навіть тіло його сюди не повернеться? Як йому пояснити, що він має боротись за життя до останнього? Як змусити його боротись з смертю, поки він не зробить перехід сюди, додому? Лорі…

Деванс ковтнув ком і прочистив горло.

— Алекс, як і що там не було, перше що ти маєш зробити це звернутись до психіатра. Прямо зранку. Якщо Рей не зможе піти в школу, бери його з собою. Я зранку прооперую Ліру. Не їдь до неї. Я буду поруч з нею. А ти розберись з собою. Можливо все обійдеться, але я маю сказати правду — є вірогідність, що тобі прийдеться шукати опікунів для дітей. Твої батьки не хочуть?