Читати книгу - "Ера Агонії, Psevdonim"

У центрі Імперії Страху, в некрополях Умбріпортусу, Солярісу та Ферраксу, панувала абсолютна тиша смерті. Лише вітер гуляв руїнами, лише мерці блукали мовчазними вулицями, лише темні ритуали проводилися на Вівтарях Агонії, лише Трон Страху височів у палаці Ферраксу, нагадуючи про владу Мортеуса, про його темний тріумф, про остаточну перемогу агонії. Життя в некрополях згасло назавжди – лише смерть панувала безроздільно, лише агонія випромінювала свою темну енергію, заражаючи навколишній світ, перетворюючи його на свою подобу.

Навколо некрополів, у Поясах Страху, людство існувало в постійному жаху. «Вулики Агонії» випромінювали хвилі темної енергії, отруюючи повітря, воду, землю, душі людей, перетворюючи життя на нескінченний кошмар, на безперервне страждання, на очікування неминучого кінця. Люди жили в руїнах своїх колишніх поселень, ховаючись від темряви, від мерців, від «Ткачів Страху», від Маріонеток Агонії, від жаху, що переслідував їх на кожному кроці, від відчаю, що поглинав їх зсередини. Соціальна структура зруйнувалася, влада зникла, порядок розпався – панував хаос, насильство, беззаконня, де кожен боровся за виживання сам, де людяність зникла, де залишилися лише інстинкти самозбереження, лише тваринний страх, лише безодня відчаю.

За межами Поясів Страху, на околицях Імперії Страху, ще жевріли залишки людського життя, але і там темрява проникала, отруюючи надію, руйнуючи віру, підриваючи волю до опору. «Маріонетки-Провісники» діяли підступно та невблаганно, розповсюджуючи агонію, сіючи розбрат, руйнуючи залишки людського суспільства зсередини. Людські поселення, ще не заражені «Вуликами Агонії», поступово занурювалися в моральний занепад, в духовну порожнечу, в соціальний хаос, стаючи легкою здобиччю для Мортеуса, для його імперії страху, для його агонії, що насувалася, як темна хвиля, готова поглинути все на своєму шляху.

Людство в Еру Агонії втратило пам'ять про минуле, надію на майбутнє, сенс сьогодення. Історія людської цивілізації була стерта з пам'яті, перетворена на попіл, замінена історією агонії, історією страждання, історією темряви, історією некромага Мортеуса, що став єдиним творцем, єдиним володарем, єдиним богом нового темного світу. Майбутнє людства зникло в темряві, розчинилося в агонії, стало невідомим, жахливим, безнадійним – лише перспектива нескінченного страждання чекала на тих, хто ще наважувався жити в Еру Агонії. Сьогодення перетворилося на нескінченний кошмар, на безперервну боротьбу за виживання, на щоденне зіткнення з жахом, відчаєм, безнадією, на існування без сенсу, без мети, без надії, на життя в безодні відчаю, в царстві агонії, в імперії страху некромага Мортеуса.

У глибині свого трону в Ферраксі, некромаг Мортеус спостерігав за своїм новим світом – світом агонії, світом страждання, світом темряви, світом, що належав йому безроздільно, світом, де людство скотилося в безодню відчаю, де надія згасла назавжди, де біль та жорстокість стали єдиними законами, де він, Мортеус, був єдиним володарем, єдиним богом, єдиним джерелом влади та страху. І в його темних очах не було ні жалю, ні співчуття, ні каяття – лише тріумф, лише задоволення, лише гордість за свою перемогу, за своє темне королівство, за свою Еру Агонії, що настала назавжди, що запанувала над світом, що поглинула людство в безодню відчаю. Ера Агонії тривала, і темрява панувала над світом.