Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Найджел усміхнувся.

–Треба працювати старанніше і довше. Щоб ба…Калерія знайшла свій дар.

– Це вже дзуськи! Тобі треба перепочити, ти вже дві години вправляєшся.

–Але я не стомився.– знизав плечима хлопець.

–Ну, то скоро стомишся. Ходім, у мене ще лишилось кілька «лайонів».

–Заманюєш мене шоколадом?– примружився Найджел.

–Не спрацьовує?– поцікавилась дівчина.

–Ні.

–А якщо я віддам тобі останній з солоною карамеллю?

–Справді? – хлопець піднявся.– Ходімо.

–Швидко ж ти здався.– хихотіла вона.

–Я просто знаю, що для тебе означає солона карамель.

Вони наближались до табору, штурхаючи один одного і голосно регочучи. Помітивши сумні обличчя Калерії та Пітера, друзі пришвидшились, насторожившись. Айларіан лежав на землі, сумно впустивши голову на лапи.

–Що трапилося? – запитав Найджел, насупившись. –Де Ельга й Ельгорт?

–Вони... їх... забрали.– спантеличено відповіла Калерія.

–Ініціація...– прошепотів він.

Саме зараз десь там, їхня доля докорінно змінюється і на це ніяк не вплинути. Найджел не міг припинити думати про те, що маги, яких наділено владою, мають більше заборон, ніж прості смертні люди, які не володіють жодними силами. Маги повинні дотримуватися однієї сторони магії, розділяти її з однією половиною, нав'язаною їм, зобов'язані проходити якісь перевірки... Хіба це справедливо?

–Я ж... навіть не попрощалася з ними.– заплакала Калерія.

–Я теж молодець... із сестрою посварився й проґавив, брата взагалі ледь не прикінчив.

–Паршивий з тебе брат, вогнику.– вимовив інший голос.

Друзі повернулися в бік, звідки лунав невідомий голос і побачили дівчину із золотистим волоссям, очима медового кольору, що дивилися на них із глузливим виразом, пухкі губки гості зігнулися в асиметричній усмішці.

–Пайпер? – підхопився Пітер, вигнувши брову. – Що ти тут робиш?

–Тобто, це Пайпер? –прошипів Найджел.– Сонячна діва, половина Пітера?

– Судячи з її загрозливого погляду, сонечком її назвати я не ризикнула б.– шепнула у відповідь Есме.

–Хтось тут ліс оживити планував. – сказала вона, озираючись навкруги.– Так от, без щедрих сонячних променів справа розтягнеться на тиждень. Я допоможу впоратися за цей день.

 

Тим часом: ініціація

Ельга й Ельгорт прокинулися, тримаючись за руки. Вони стояли на двох пласких колах, що висіли у повітрі над чорною прірвою, під сліпуче білим небом. Двійнята тривожно втупилися одне на одного, переплівши пальці рук.

–А ви один без одного не можете... – промовив гучний голос, що повторився луною.

Хвилювання переповнювало двійнят, здавалося, усюди розносився звук прискореного серцебиття. Дихання почастішало до такої міри, що повітря в легенях не вистачало, тож кожен новий подих, здавалося, п'янив двійнят, від чого їх почало похитувати. Тиша здавалась нестерпною, Ельгорт відчув, як волося на потилиці здійнялось від страху, сніг повільно опускався на їх плечі та руки. Ельга ж уявляла, як трощить цю місцину у спробі дібратись до недоумка, що намагається у вирішальний момент їхнього життя витримати театральну паузу. Раптом коло під Ельгортом засвітилося і хлопець здригнувся від неочікуваності.

–Світло.–повідомив голос.

Ельга видихнула:

–Значить для нас буде світло.– прошепотіла вона.

–Я не сумнівався, сестро.– схвильовано усміхнувся він.

Голос затих, нічого не відбувалося, задаючись питанням, чи закінчилася ініціація, вони озирнулися, знизуючи плечима. Ельга насторожилась, чуття не припиняло стискати її серце, у відповідь на її сумніви, що лунали подумки, Ельгорт підняв очі на сестру, страх застиг у темних зінницях. А потім раптово, вже коло під черевиками Ельги засяяло і голос промовив:

–Темрява.

–Як це можливо? – шипів Ельгорт.

–Ні... – зітхнула дівчина, відчувши, як сльози підкочують до очей.

Коло під ногами хлопця почало злітати вгору. Не втримавши рівновагу, Ельгорт впав, опустивши очі на сестру, що летіла прямісінько у прірву, що чорніла десь глибоко внизу. Ельгорт схвильовано дивився вниз, тягнучи руки до сестри.

–Ельго! – кричав він.

–Ельгорте.– прошепотіла вона, відчуваючи розпач, що заважає дихати.

–Я знайду тебе, чуєш? Знайду!

Саме так усе і закінчилося. Темний густий туман почав кружляти в повітрі, здіймаючи опале листя і маленькі грудки вогкої землі, щойно він розвіявся – явив собою Ельгу, що лежала на землі, ховаючи обличчя у руках. Її плечі здригались від ридань, а волосся незвичного кольору, розсипалось довкола її голови, зараз воно здавалось блакитно–сірим, відзеркалюючи ясне небо з пухкими сіруватими хмаринками. Айларіан зреагував першим і кинувся до дівчини, сунувши голову під її руку, щоб потертися великою плюшевою мордою об щоку господині.