Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

— Правду. Зрозумій, я не можу до нього вернутися.

— Послухай, багато чоловіків заплющують на це очі, аби уникнути проблем. Що б ти не сказала — він повірить, — відказав він, переполошений.

— Ти це знаєш з власного досвіду? — запитала я, відчуваючи, що ступаю на слизький ґрунт.

— Я не цинік, Віолето, а практичний чоловік. Нас ніхто не бачив, ми можемо уникнути тарапат. Я не збираюся ламати твоє життя...

— Воно вже зламане. Що ми тепер робитимемо?

Ми квапливо вдягнулись, і він вийшов раніше за мене. Я пригладила його гребінцем волосся і, не вмиваючись, навшпиньки пройшла двома коридорами, молячи Бога, аби мене ніхто не побачив. Зачекала, причаївшись в садку, і через кілька секунд Хуліан посадовив мене в один з автомобілів, які були у розпорядженні данців, і відвіз на станцію, де я сіла в поїзд, що їхав у Сакраменто. О десятій ранку я вже була в офісі «Рустикальних будиночків», з моїм братом.

— Що ти тут робиш, Віолето? Я думав, ти в готелі «Баварія» з данцями.

— Я покинула Фабіана.

— Де?

— Я пішла від нього, Хосе Антоніо. Я не повернуся до нього, наш шлюб пішов під три чорти.

— Господи! Що сталося?

Мій брат вислухав мене із жахом і недовірою, написаними на його обличчі заступника патріарха, відповідального за честь родини, але, як я і розраховувала, замість засуджувати мене чи намагатися переконати, що цю помилку можна виправити, він просто запитав, витираючи чоло манжетою сорочки, як він може мені допомогти. Потім підняв телефонну слухавку і залишив для Фабіана повідомлення в маєтку Шмідтів-Енґлерів і в готелі «Баварія».

Ополудні мій чоловік зв’язався з офісом, заспокоєний звісткою, що я у місті з моїм братом. Зрештою, все з’ясувалося; він попросив, аби я сповістила про свій приїзд: він чекатиме мене на станції.

— Боюся, тобі доведеться приїхати сюди, Фабіане. Віолета має сказати тобі щось важливе, — заявив йому Хосе Антоніо.

Мій чоловік прибув у Сакраменто через кілька годин, і ми зустрілися віч-на-віч в офісі, а брат чатував у сусідній кімнаті — ану ж бо благовірний дасть мені лупня. Хосе Антоніо, мабуть, вважав, що я його цілком заслужила.

— Я провів жахливу ніч, повсюди тебе шукаючи, Віолето. Навіть їздив у Науель, щоб розпитати твоїх тіток. Чому ти поїхала, нічого мені не сказавши?

— Я втратила голову і втекла.

— Я ніколи тебе не зрозумію, Віолето. Але пусте, вертаймося додому.

— Я хочу, щоб ми розлучилися.

— Що ти кажеш?

— Я не вернуся до тебе. Я закохалася в Хуліана Браво.

— Льотчика? Але ти з ним допіру вчора познайомилася! Ти збожеволіла!

Новина була такою, що йому довелося сісти. Можливість того, що дружина його покине, була такою ж малоймовірною, як те, що вона зникне внаслідок самозаймання.

— Ніхто не розлучається, Віолето! Подружні проблеми — нормальна річ, їх вирішують за зачиненими дверима, без скандалу.

— Ми мусимо уневажнити наш шлюб, Фабіане.

— Ти цілком втратила розум. Ти не можеш пустити за вітром шлюб через якусь любовну гарячку.

— Я хочу, щоб наш шлюб визнали недійсним, — наполягала я, настільки знервована, що мій голос тремтів.

— Не кажи дурниць, Віолето. Ти наче сама не своя. Я твій чоловік, і мій обов’язок тебе оберігати. Я про все подбаю. Не хвилюйся, я залагоджу цю халепу, нікому не треба знати, що сталося. Я поговорю із цим негідником.

— Хуліан тут ні до чого, це стосується лише нас — тебе й мене. Нам доведеться уневажнити наш шлюб, Фабіане, — повторила я втретє.

— Я ніколи не погоджуся на цю бздуру! Ми одружені перед законом, Богом, людьми, а передусім — перед нашими родинами! — сказав він, затинаючись.

— Подумай, Фабіане, визнання вашого шлюбу недійсним і тобі дасть свободу, — втрутився мій брат, який появився, почувши, що ситуація загострюється.

— Мені не потрібна свобода! Мені потрібна моя дружина! — закричав мій чоловік, і раптом його гнів вичерпався — і він зі схлипуванням осів на стілець, затуливши обличчя руками.

Як тобі відомо, Каміло, в нашій країні розлучення стали можливі лише в ХХІ сторіччі, коли мені виповнилося вісімдесят чотири роки і зискати з цього я вже не могла. А до того єдиним законним виходом було визнати шлюб недійсним, вдаючись до юридичного крючкодерства, доводячи помилковість запису в актах громадянського стану, в основному — через неправильно вказані домашні адреси тих, хто вступав у шлюб. Це було просто — за умови, що обидві сторони на це погоджувалися: достатньо було знайти двох свідків, готових дати фальшиве свідчення, і поблажливого суддю.

Фабіан відмовився навіть розглядати цю ідею, яка здавалася йому в корені порочною, а її реалізація ганебною. Він сказав, що впевнений у тому, що зможе відвоювати мене, щоб я дала йому можливість, що він полюбив мене, відколи побачив, що він ніколи не кохав іншої жінки, що без мене його життя не має сенсу, що він цілком віддавався роботі та не звертав на мене уваги — так він виливав свою душу, доки у нього не стало голосу і слів.

Хосе Антоніо порадив, аби ми взяли час на роздуми, а тим часом я зможу залишитися з ним у Сакраменто, це би вгамувало розпитування родичів.

Врешті-решт Фабіан погодився на те, щоб ми уклали перемир’я, доки не вщухнуть пристрасті. Він якраз збирався їхати в Аргентину, де мав запліднити дев’ятсот корів на ранчо в Патагонії, змішавши голштинську, монбельярдську і джерсійську породи, — він пустився в цілком недоречні в той момент пояснення. Його не буде кілька тижнів, а я матиму змогу отямитись. На прощання він поцілував мене в чоло і попросив мого брата пильнувати мене до його повернення, щоб я не наробила ще більше дурниць.

Брат зателефонував Хуліанові в маєток моїх свекрів, куди того запросили на виїжджування коней. Виявилося, що він чемпіон з конкуру — ще один з його талантів, про який я не знала, — і так добре розуміється на конях, що ще ні разу не втратив грошей, роблячи ставки на перегонах.

— Вам краще негайно приїхати у Сакраменто, юначе. Нам треба поговорити, — звелів йому мій брат погрозливим тоном, який не допускав зволікань.

Залякати Хуліана Браво було неможливо. Він кілька років важив своєю головою на війні, полюбляв екстремальні види спорту, стрибав з парашутом у серці Амазонки, займався серфінгом на найвищих у світі хвилях в Португалії, без мотузок спинався на недосяжні вершини Анд. Грав із вогнем. Його безрозсудна сміливість неминуче мала привести його до темних