Читати книгу - "Пастка"

про їхні гроші говорили. Ґуже завжди виходив з дому в чистій робочій блузі без жодної дірочки чи плями. Він був ввічливим, навіть трохи сором’язливим, хоч і мав широкі плечі. Прачки з кінця вулиці сміялися, коли бачили, як він опускає голову, проходячи повз них. Він не любив їхньої лайки, вважав огидним, що в деяких жінок на вустах постійно якась бридота. Щоправда, одного разу він прийшов додому під чаркою. Тоді пані Ґуже, замість докоряти синові, показала йому портрет батька, поганенький малюнок, ретельно схований на споді комода. Після цього уроку Ґуже більше не пив понад міру, хоч вином і не гидував, бо не може робітник без вина. Щонеділі він виходив з матір’ю на прогулянку, тримаючи її попід руку, і найчастіше вони йшли до Венсана, іноді він водив її до театру. До матері він завжди ставився з ніжною турботою і поводився з нею так, ніби був маленьким хлопчиком. Із великою головою та згрубілим від тяжкої праці тілом, він скидався на велику звірину: кволий на розум, однак добрий на вдачу.

Попервах Ґуже почувався дуже ніяково у товаристві Жервези. Потім, за декілька тижнів, звик до неї. Він піджидав її, щоб допомогти занести нагору пакунки, ставився до неї як до сестри, з простакуватою невимушеністю, і вирізав для неї малюнки. Але якось уранці він увійшов до неї, не постукавши, і застав її напівголою, коли вона саме мила шию. Цілий тиждень Ґуже боявся підняти на неї очі, так що зрештою й сама Жервеза почала червоніти, зустрічаючи хлопця.

Смородина, зі своїм гострим паризьким язиком, називав Золоту Пельку телепнем. Звісно, це добре, що він не перебирає, не чіпляється на вулиці до дівчат, але все ж таки чоловік мусить бути чоловіком, бо інакше можна зразу натягати на себе спідницю. Він кепкував з нього при Жервезі, запевняючи, начебто він пасе очима всіх жінок у кварталі, а здоровань Ґуже вперто відбивався. Це не заважало двом чоловікам товаришувати. Зранку котрийсь гукав другого, й вони разом ішли на роботу, часом дорогою додому випивали по кухлю пива. Після хрестин вони почали звертатися один до одного на «ти», бо постійне викання робить фрази довшими. Отак вони й дружили, коли це Золота Пелька зробив Смородині послугу, одну з тих серйозних послуг, що запам’ятовуються на все життя. Було це в грудні. Бляхар задля забави надумав піти до міста подивитися на заворушення. Власне кажучи, чхати хотів він і на Республіку, і на Бонапарта, і на всю ту веремію. Просто йому подобався запах пороху, а постріли з гвинтівок здавалися йому кумедними. І його швиденько схопили б за барикадою, якби саме вчасно не нагодився коваль, що захистив його своїм дужим тілом і допоміг утекти. Ґуже, йдучи вгору вулицею Фобур-Пуасоньєр, ступав сягнистим кроком, зберігаючи серйозний вираз обличчя. Він цікавився політикою, був свідомим республіканцем, переймаючись ідеями справедливості й загального блага. Однак він жодного разу ні в кого не стріляв. І пояснив чому: народ дозволяє використовувати себе буржуазії, яка загрібає жар його руками. Лютий і червень були чудовим уроком, отож віднині передмістя не втручатимуться, і нехай місто саме дає собі раду, наскільки його змога. Піднявшись на узвишшя вулиці Пуасоньє, Ґуже обернувся й подивився на Париж: хай там як, а недобре діло заварилось, одного дня народ ще пошкодує, що сидів склавши руки. А Купо, пащекуючи, називав несусвітніми дурнями тих, хто ризикує своєю шкурою лише задля того, щоб трикляті нероби з парламенту й далі отримували свої двадцять п’ять франків. Того самого дня Купо запросили Ґуже з матір’ю на вечерю. За десертом Смородина й Золота Пелька міцно поцілували одне одного в обидві щоки. Віднині вони стали друзями до скону.

Упродовж трьох наступних років у житті обох родин по різні боки сходів нічого знаменного не трапилося. Жервеза зуміла якось няньчити донечку, пропускаючи щонайбільше два робочі дні на тиждень. Вона вже чудово давала раду з делікатними речами й заробляла до трьох франків. Тому жінка вирішила віддати Етьєна, якому минав восьмий рік, у невеличкий пансіон на вулиці Шартр, за який вона платила сто су. Купо, незважаючи на витрати на двох дітей, щомісяця клали до ощадної каси по двадцять-тридцять франків. Коли сума заощаджень досягла шестисот франків, молода жінка геть втратила сон — її пойняла честолюбна мрія: вона хотіла відкрити власну пральню, винайнявши маленьке приміщення, і самій набрати робітниць. Жервеза вже все підрахувала. Через двадцять років, якщо справи підуть добре, вони зможуть отримувати ренту, яка дозволить їм оселитися десь на селі, помалу проїдаючи ті гроші. Та все ж вона не наважувалася на ризик. Щоб мати час усе як слід обміркувати, вона казала, що шукає приміщення. З грошима в ощадній касі нічого не станеться, навпаки, додадуться відсотки, що наростуть на них. За три роки вона здійснила тільки одну свою мрію, придбавши годинник з маятником. Та за цей палісандровий годинник з крученими колонками та позолоченим мідним маятником, взятий на виплат, доводилося розраховуватися цілий рік, по двадцять су кожного тижня. Жервеза сердилася, коли Купо хотів його заводити: лише вона мала право піднімати скляний ковпак; вона побожно протирала колонки, так ніби мармурова стільниця її комода перетворилася на олтар. Під ковпаком позаду годинника жінка ховала ощадну книжку. І часто, мріючи про власний заклад, вона забувала геть про все перед циферблатом, пильно стежила, як обертаються стрілки, ніби вичікуючи якоїсь особливої урочистої хвилини, щоб зважитися відкрити пральню.

Майже щонеділі Купо разом з Ґуже кудись ходили. То були дуже приємні прогулянки. Вони замовляли смажену рибу в Сент-Уані або кроля в Венсані й без усіляких витребеньок влаштовувались у садку якогось трактирника. Чоловіки пили лише, щоб вдовольнити спрагу, й тверезі як скельце поверталися, ведучи жінок попід руку. Увечері, перш ніж облягтися, дві родини рахували й ділили витрати навпіл, і ніколи не бувало в них суперечки, як хтось клав на су більше чи менше. Лорійо ревнували до Ґуже. Їм видавалося дивним, що Смородина й Шкандиба безперестанку гуляють з чужими людьми, коли в них є родина. Авжеж! Їм ні гадки, ані думки про їхню родину! Відколи заощадили якусь копійчину, почали кирпу гнути. Пані Лорійо, якій було прикро, що вона вже не може впливати на брата, як це було раніше, знову почала обливати помиями Жервезу. Пані Лера, навпаки, заступалася за молоду жінку й захищала її, розповідаючи вигадані нею самою неймовірні байки про те, як увечері на бульварі Жервезу нібито намагалися спокусити, і як вона стала героїнею драми,