Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Ні. Він сируліанець і мій найкращий друг.

- Сіруліанець? У сенсі – інопланетянин? Шукає тебе у Новій Аттиці? - Єва Вісім виглядала стривоженою. - Чому ти раніше не сказала?

– Ну, я розумію, що тут мало прибульців, але…

- Тут взагалі немає прибульців.

– Але я бачила…

– Дев'ять, повір мені: у Новій Аттиці не живуть жодні прибульці. - В інтонації Вісім чувся жах. – Тут ніхто навіть не знає про їхнє існування. Хіба ти не слухала Кадма? Якщо твій друг прийшов сюди, його, швидше за все, одразу заточили в ізолятор, де ми з тобою сиділи. або ще що гірше зробили.

– Але чому? Ровендер міг би навчити багато про світ зовні ... - Почала було Єва, але тут пам'ять підкинула їй вчорашню розмову з Джен: дівчата поняття не мали, хто або що таке Ровендер.

«Це троль із казкової передачі», – брязнула тоді Джен.

І «Машина прорікань» показала їй майбутнє – без прибульців.

"Коли вони повернуться, я просто відправлю його до тебе", - сказав Хейлі.

- Нам треба йти негайно!- Єва кинулася до дверей прямо крізь голограму Стравінського, що люто стукає по клавішах рояля.- Я повинна знайти Рові! – Серце Єви шалено забилося.

Вісім підійшла до неї і теж почала натискати на кнопки контрольної панелі.

– Зачинено, – констатувала вона. – Я так і знала! Номер тридцять дев'ять сімдесят три, відчини, будь ласка, вхідні двері.

– Перепрошую, – спокійно відповів люкс. - На вашому поверсі технічні неполадки, штатна робота дверей утруднена. Ми працюємо над усуненням проблеми. Зачекайте, будь ласка. Просимо вибачення за доставлені незручності.

- Іншого виходу немає? - Єва підбігла до вікна і визирнула назовні. Стіна піраміди йшла до землі під кутом, але це був би дуже довгий спуск.

– Зараз, – сказала Вісім. – Я витягну нас звідси. Потрібно просто подумати як слід.

І вона почала міряти кроками кімнати, а Єва, хвостом слідуючи за сестрою, намагалася заспокоїтись і очистити голову. «Я зіткнулася із загадкою, – розмірковувала дівчинка. – Що б зробив Ровендер на моєму місці? Вона розглядала підлогу і стелю у пошуках якоїсь зачіпки.

- Вісім, а це що? - Єва вказала на люк, за яким зник робослужбовець.

– Технічний відсік для роботів, – пояснила та.

– Давай викличемо такого.

Єва підбігла до головної панелі номера та натиснула кнопку виклику.

– Прийміть наші вибачення. Робота вхідних дверей все ще не відновлено. Я можу бути корисним чимось? - Запитав люкс.

- Так, - відповіла Єва. – Я хотіла б замовити… емм… їжі, будь ласка. Невелику порцію синтесуші.

- І знову я змушений вибачитися, цього разу за затримку обслуговування на вашому поверсі, на жаль, призвела до відстрочки виконання замовлень кухнею.

Єва недослухала і побігла назад до люка. Вона пройшлася пальцями щільним швом, але відкрити люк не змогла.

- Як він відкривається?

– Не знаю. - Вісім присіла навпочіпки поруч. - Зазвичай ці роботи виходять звідти і заправляють твоє ліжко або прибирають бардак.

Єва вибігла до їдальні.

– Куди ти? – гукнула її Вісім.

Єва повернулася з ширяючим стільцем у руках.

– Якщо я щось і вмію робити, то це розводити бардак.

Вона влетіла у ванну і почала бити стільцем по крану над раковиною. Після трьох оглушливих ударів кран відвалився, і вода фонтаном бризнула до кімнати.

– Доброго дня, – заговорив люкс. – Наші датчики повідомляють про протікання у ванній кімнаті. Чи можна вислати до вас робослужителя для усунення несправності?

- Так, будь ласка, - якомога спокійніше відповіла Єва.

– Хвилину, – сказав номер.

Єва схопила ще один стілець зі їдальні і засунула його до рук Вісім.

- Приготуйся, - сказала вона і притулилася до стіни поруч із люком.

Почувся свист повітряного струменя, а потім люк із шипінням відчинився. У спальню вкотився бояр, який доходив Єви до пояса.

– Вітаю, – сказав він. – Я робослужитель сорок два, і я тут, щоб…

Єва врізала стільцем по роботі, тож той відлетів в інший кінець кімнати.

– Заблокуй люк! - крикнула вона Вісім, метнулася до роботи і запхала його в залиту водою ванну. Потім вона зачинила і замкнула двері.

- Не можна його залишати. Він же попередить решту! - Вісім засунула стілець у отвір відкритого люка.

- Так нормально. - Єва кинулася до неї. - Поки хтось сюди дістанеться, ми вже змиємося. Не обов'язково його ламати.

Старша Єва витягла стілець із рук молодшої.

- Це робот, Дев'ять. Його полагодять.

Вісім відімкнула двері ванною і почала бити робослужбовця стільцем.

Єва, намагаючись ігнорувати звуки умертвіння робота, зосередилася на втечі. Дівчинка зазирнула у вертикальну трубу, звідки з'явився служник. Прохід шириною приблизно з вентиляційну шахту, якою вона втекла з Притулку, яскраво висвітлювався рядами вмонтованих у стінки лампочок. Ось тільки, на відміну від шахти, в ньому не було скоб-сходів, за які можна було б триматися під час спуску. Скручившись, Єва пролізла в люк і вперлася ногами і спиною в стінки труби. У такому положенні вона почала потихеньку сповзати вниз.

- Швидше! Треба йти! - Її голос, відбиваючись від стінок, помчав до Єви Вісім.

Старша сестра влізла в трубу і штовхнула ногою стілець, що не давав люку зачинитися.

- Треба забиратися звідси швидше, поки вони не прислали нового робота. - Голос Вісім луною відскакував від стін труби, поки вони продовжували крутий спуск.

- Там трохи попереду розвилка, - сказала Єва. – Я бачу світло.

Вона пробралася до прилеглої горизонтальної шахти і висунула голову подивитися, де старша.

- Ще трохи, - озвалася Вісім.

Раптом освітлення в проході знову ввімкнулося, і звідкись з надр піраміди долинув тихий повітряний свист. Щось забрякало по всій вертикалі труби. Єва подивилася вниз, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

І побачила, що по черзі закриваються входи до всіх горизонтальних відгалужень.