Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Швидше! Ще один робот!

Єва Вісім почала перебирати ногами швидше і поспіхом втратила опору. Вона закричала і незграбно полетіла вниз тісною трубою.

Витягнувши руки, вона зуміла вчепитися за край отвору, що веде до горизонтального відгалуження, де чекала молодша Єва. Та схопила сестру і втягла її всередину. Вісім втягнула ноги саме в ту секунду, коли щиток зачинився. Судячи з звуку потужного повітряного струменя, повз них пролетів інший робослужбовець.

- Пневматичні труби, - задихаючись, вимовила Вісім. - Вони виштовхують роботів стисненим повітрям.

- Треба бути обережнішим, - підсумувала Єва.

Десь нагорі відкрився і закрився люк, що веде до спальні їхнього люксу. Лампи знову згасли.

- Не те слово, - відгукнулася Вісім і стиснула руку молодшій сестрі. – Дякую, що допомогла. Інакше добром це не скінчилося б.

- Та не питання, - усміхнулася Єва.

– Куди? – запитала Вісім.

– Назад до ізолятора. Якщо Рові там, я маю його витягнути.

Єва поповзла рачки. Знову ввімкнулося освітлення, в сусідній трубі просвистів стиснене повітря.

– Дев'ять, це не найкраща ідея. Нам треба забиратися звідси. Кадм знайде нас.

- Я не піду без Рові, - рішуче заявила Єва. - Я ж відчувала: щось тут не так. Інакше він уже давно розшукав би мене.

- Він же просто прибулець. Я зможу краще подбати про тебе.

– Він НЕ «просто прибулець»! - Огризнулася дівчинка. – Ти його не знаєш. Він на все готовий заради мене.

- Ну, звичайно, я не сумніваюся, - примирливо сказала Вісім. Лампочки згасли, навколо знову запанувала темрява. - Але ніхто не знає тебе так, як я, Дев'ять. Ми походимо з одного місця. Нас вирощували абсолютно однаково. У нас схожий досвід. Я розумію твої почуття.

- Якщо правда розумієш, то маю знати, що я не можу не врятувати Рові, - заперечила Єва.

- Я рада, що цей чужинець допоміг тобі. Ти явно через багато пройшла. Ми всі пройшли, але…

- Та ти не уявляєш, через що я пройшла! - Вигукнула дівчинка, і сльози защипали їй очі. - Ти мене зовсім не знаєш! Хочеш піти, йди. А я маю розшукати друга.

І вона поповзла ще швидше.

- Ні, - вісім простягла руку і схопила за щиколотку.

– Ні! Відпусти мене! - Закричала Єва. – Відпусти!

Вона люто затремтіла ногами. Вісім скрикнула і від несподіванки випустила стопу молодшої сестри.

У непроглядній темряві Єва почула шипіння заслінки. Просто під нею відкрився черговий люк, і вона провалилася кудись униз, у похмурий лабіринт із труб.

Розділ 17. Експерименти.

Єва викотилася в шахту, що йшла під кутом, і врізалася в закриту заслінку. лампи, і Єва побачила, як прямо на її мчить рабослужитель. У паніці вона щосили штовхнула заслінку, але марно.

Робот, що летить, майже наздогнав Єву.

Вона опинилася в білому, тьмяно освітленому атріумі, позбавленому будь-яких предметів інтер'єру. Робослужбовець не звернув на Єву жодної уваги і вкотився в одну з багатьох дверей, розташованих по периметру атріуму. Єва пішла за роботом, але двері зачинилися прямо в неї перед носом. При наближенні дівчинки матеріал, з якого було зроблено двері, раптом став прозорим. Сама двері залишалися замкненими, але Єва побачила, як робослужбовець покотився далі коридором і заїхав ще в одне приміщення. Коридор вона дізналася – Кадм наводив її сюди для медичного обстеження.

"Я поряд з лабораторією". Вона трохи відсунулась від дверей, і вони знову стали матовими. «Треба знайти Рові. Як мені звідси вибратися?

Єва підійшла до сусідніх дверей праворуч. Усередині на каталці лежав дуже схожий на Матр робот з відкритими і розкрученими частинами голови. Проводи та електроди звисали з мозкової тканини, з якої стікали краплі. Інший хірург витягнув орган із судини і помістив його в черепну коробку робота.

Єва стримала тремтіння в тілі і вирушила далі. У наступному кабінеті було порожньо, якщо не брати до уваги розібраного на запчастини робота, розкладеного на робочому столі.

Тут знову пролунало шипіння дверей, і робослужачий укотився назад до атріуму. Єва пірнула до кімнати з розібраним роботом.

Зсередини кабінету вона спостерігала за робослужбовцем: той під'їхав до технічного люка, яким доставили вантаж – відпрасовані та акуратно складені лікарняні халати. Робот прийняв увесь стос і поїхав у бік складу. Крізь прозорі двері Єва бачила, як робот завантажує до комори різні медичні інструменти та ліки.

Дівчинка вирішила, що йому на очі краще не траплятися, і затрималася в кабінеті. Короткаючи, вона підійшла до хірургічного столу, на якому лежав розібраний робот. І там раптом зрозуміла, що це зовсім не деталі зламаної машини, а колекція речей та артефактів, що належали прибульцям.

«Це ж голосові перекодувальники… а це звукова рушниця, як у Бестіїла».

Вона підняла важку зв'язку акумуляторів. Від неї тягнувся скручений спіраллю зарядний провід. В іншій купці лежала рушниця зі знятою ручкою. «Навіщо Кадму знадобилася дорсеанська зброя?» - Здивувалася Єва і згрібла жменю кодувальників у кишеню.

Пора було перевірити, чи закінчив робослужитель свої справи в атріумі. Робот якраз вивантажив останнє, вкотився в технічний люк і полетів униз пневмотрубою. Люк закрився, атріум спорожнів. Єва вислизнула з кабінету і ввійшла до комори. Там одразу ж засвітилося освітлення, склад заговорив:

– Здрастуйте… Перепрошую, ідентифікація не вдалася. Я зможу бути корисним лише після ідентифікації.

- О, нічого страшного, - відповіла Єва, роздивляючись приміщення. Уздовж стін стояли стелажі із запасами різноманітних медичних та хірургічних предметів: скальпелів, щипців, затискачів. На дальній стіні вона розгледіла вішалку з синьою уніформою, схожою на ту, де був помічник Кадма в лабораторії. – У мене барахлить контрольний… е-ем… ідентифікаційний чіп. Я Ван Тернер, новий помічник Кадма Прайда. Він відправив мене сюди переодягнутися.