Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Несподівана зустріч і гірка правда

  — Чому ти така напружена? — Антон пильно поглянув на мене, відкинувшись на пасажирське сидіння.
   Я спробувала прийняти більш розслаблену позу, але не впевнена що це вийшло саме так, як виглядало в моїй уяві. — Не кожного дня випадає можливість дізнатися страшну таємницю з минулого свого хлопця. — Відповіла я, інстинктивно відсунувшись від молодика.
   — Добре, перейдімо до справи. — Вродливі очі поглянули на мене з-під бахроми довгих вій. — Що ти знаєш про Карину?
   Знизавши плечима, я злегка похитала головою. — Нічого.
   — І чому мене це не дивує? — Саркастично запитав Антон. — Карина — колишня дівчина Дена, яку він відбив у мене. О, і не дивися так здивовано. — Хлопець помітив мій спантеличений вираз обличчя. — Ніколи не повірю, що тобі не відомо про те, яким не постійний був твій коханий раніше. Денис бабій і це не таємниця. Тому прибери свій Бембі-погляд.
   — Антоне, якщо ти планував розповісти мені слізливу історію того, як Денис відбив твою дівчину, то я краще піду. — Моя долоня лягла на ручку дверцят.
   — Не вгадала, лялю. Він не просто наплював на нашу дружбу, почавши стосунки з Кариною за моєю спиною. Через нього дівчина потрапила в лікарню.
   Моя рука застигла на місці, а я сама корпусом розвернулася до співрозмовника. — Я не вірю. Ден не міг скривдити дівчину.
   Антон поблажливо посміхнувся кутиком губ. Коли він відкрив рота, то його слова прозвучали неначе пояснення нерозумній дитині. — Твій прекрасний принц сів за кермо в нетверезому стані, і це ще, м'яко кажучи. Він був бухущий в дрова. Та навіть не це головне. Головне те, що поруч з ним сиділа Карина. Вона вірила йому... — Голос затремтів, але хлопець швидко впорався з хвилюванням. — Аварія в їхньому випадку була неминучою. Однак наслідки для Дена та Карини геть різні: він відбувся легкими подряпинами, а дівчина отримала травму хребта — у неї відмовили ноги. Ти можеш уявити собі, як це стати інвалідом у двадцять років? Коли все життя попереду... — Антон різко затих, неначе намагався прогнати спогади, що віддавали болем у його зраненій душі.
   Можливо, потрібно було дати юнаку більше часу на те, щоб він бодай трохи заспокоївся. Та я просто не могла чекати. Мені необхідні відповіді. — Де зараз Карина?
   Антон перевів на мене погляд сповнений невимовного болю. Прочистивши горло, він відповів. — Живе з сім'єю в Ізраїлі. Вона переїхала туди відразу після аварії, бо там найкраща медицина. Лікарі казали, що є можливість поставити її на ноги... — Хлопець затих всього на мить. — Нічого не допомогло... А знаєш що найгірше? — Його голос набув крижаних ноток. — Вона досі кохає Дена. Попри те, що він вже давно й думати про неї забув...
   Від такої правди моя спина вкрилася сиротами. Але я все одно запитала. — Він... Денис якось допомагав їй?
   — Його батько оплатив лікування, адже сім'я Карини не мала таких грошей.
   — Антон, я не мала на увазі Кирила Віталійовича. — Нагадала я. — Як повівся Денис? — Всередині все стиснулося в очікуванні відповіді.
   Хлопець не поспішав говорити. Натомість він пригладив своє неслухняне волосся та поглянув прямо перед собою. Я навіть здригнулася, коли пролунав його глибокий голос. Настільки це було не очікувано.
   — Спочатку він лікувався від залежності... Ти й про це не знала? — Брови Антона склалися в одну лінію, а на чолі з'явилися зморшки. — Ден того вечора змішав алкоголь із забороненими речовинами. Та й взагалі було помічено за ним потяг до...
   Я відчайдушно замахала руками, зупиняючи юнака. — Давай по одній правді за раз. Їй Богу, більше я навряд чи витримаю. До того ж такі речі не слід обговорювати за спиною Дениса.
   — Як скажеш, лисичко. — Молодик погодився і продовжив свою розповідь. — Як я казав раніше, батько Дена оплачував всі витрати на лікування. Наскільки мені відомо було три чи чотири операції, але, на жаль, це не допомогло. Карина й досі у візку. Перший час вона сподівалася, що Денис приїде до неї. Та не сталося як гадалося, бо твого хлопця не цікавить ніхто, окрім нього самого. Він жодного разу не приїхав до Карини, лише телефонував. Та й то на початку. Протягом останніх чотирьох років він не згадував про неї, викреслив зі свого життя як відпрацьований матеріал... — Співрозмовник глибоко вдихнув повітря. — Гончарук досить швидко повернувся до свого звичайного способу життя. Бухло та дівчата — це все що йому потрібно. А тепер скажи, чи хочеш ти такої ж долі для себе? Впевнений твоя відповідь "ні". То, можливо, краще закінчити все, щоб не трапилося біди? — Пронизливий погляд увіп'явся в моє обличчя.
   — Звідки ти це знаєш? — Все на що спромігся мій ошелешений мозок. Я знала про минуле свого хлопця, знала про його пристрасть до вродливих дівчат. Але все одно гадала що зі мною не так, як з рештою. Однак після розповіді Антона вже не було впевненості в "щасливо й назавжди". Сумніви, немов темний покров лягли на мої тендітні плечі. Вони увірвалися вихором до моєї душі та перетворившись у ядучі кулі цілили в саме серце.
   — Мені прикро... — Молодий хлопець поклав долоню на моє плече й злегка стиснув його. — Прикро, що я став тим, хто відкрив тобі очі на правду. Проте це краще, ніж життя в солодкій невідомості. А повертаючись до твого питання — відповім, бо мені приховувати нічого. Я підтримую зв'язок з Кариною, бо вона... Ця дівчина близька мені...
   — Ти кохаєш її. — Я відповіла замість Антона. — Тому ти розповів це мені. З цієї причини вирішив поділитися правдою.
   Юнак відірвав від мене руку настільки швидко, неначе отримав удар батогом. — Гадаєш, я хочу зруйнувати ваші стосунки, бо Ден зруйнував колись мої власні? — Гіркий сміх вирвався з глибин його горла.
   — А хіба ні? — Прямо запитала я.
   — Не тільки вродлива, а й розумна... — Прошепотів Антон настільки тихо, що я не впевнена чи мені це не почулося. За секунду він стер з обличчя всі сліди смутку та промовив. — Я не буду кривити душею та говорити, що маю схильність до альтруїзму, бо це не так. Ден забрав у мене кохання! Він зруйнував не тільки життя Карини, а й моє власне. Ти хоч уявляєш як це боляче, коли ліпший друг, знаючи про твої почуття, починає зустрічатися з тієї, що дорога серцю? А я пробачив! — Він вдарив себе кулаком в груди. — Пробачив! І все заради щастя Карини... Заради радісного блиску її очей... Однак я ніколи не пробачу аварії! Не пробачу його байдужості! Не пробачу того, що він радіє життю поки я страждаю... Поки страждає Карина... — В очах Антона змішалися біль та гнів. Здавалося, що ще трохи й полетять іскри.
   Мені стало шкода його, тому я машинально нахилилася вперед і обійняла широкі плечі. Спочатку він напружився, але ненадовго. Всього за кілька секунд Антон розслабився і відповів на обійми.
   — Я вдячна тобі за те, що ти мені розповів. — Відказала я, за деякий час. Ми розімкнули обійми й знову відсунулися одне від одного, наскільки це взагалі було можливо в автомобілі. — І мені шкода, що так сталося... Я не впевнена що мої слова якось втішать тебе, але... Не живи минулим, відпусти його й тобі стане значно легше. Повір, я знаю про що кажу. Біль вбиває нас зсередини. Він знищує, отруює... Не піддавайся йому, бо якщо він переможе — помре твоє я. Антон, ти вродливий хлопець, твоєї уваги бажає купа дівчат. Я сама це бачила на перегонах. Просто спробуй бодай трішки дозволити собі не жити минулим... — Наостанок я приязно всміхнулася.
   — І чому такі хороші дівчата завжди западають на негідників як Ден? — Антон пустотливо підморгнув мені. — Дякую. — Серйозно відказав він, не зводячи погляду. Юнак дивився на мене так, ніби вперше побачив. Щось, безсумнівно, змінилося в ньому.
   — Якщо ми закінчили, то я піду. На мене чекає подруга й, можливо, вже б'є на сполох через мою довгу відсутність.
   — Так, звісно. Вибач, що затримав. — На мить він замислився, неначе наважуючись на щось. — А з приводу Дена, то... Я б рекомендував поговорити з ним, перш ніж у вас все зайде занадто далеко. Якщо бажаєш, то я можу допомогти тобі перевірити його на вірність?
   — Ти про що? — Спантеличено уточнила я.
   — Про те, що Ден не вміє кохати. Він з легкістю зрадить тебе.
   — А я вже подумала, що ти good boy. — Розчарування відбилося в моєму голосі.
   — Ось... — Антон протягнув мені візитку. — Ти почула багато інформації й тобі потрібен час, щоб все обміркувати. Тому не буду наполягати на своїй допомозі. Якщо захочеш — перетелефонуєш, якщо ні, то це твій вибір.
   На деякий час я завагалася. Чи варто брати візитку? Чи це не зрада?
   — Не хвилюйся, лисичко, це не зобов'язує тебе ні до чого. — Антон впихнув візитку в мою руку. Тим самим зробивши вибір замість мене.
  
***
   Я вихором залетіла до кав'ярні. Окинувши поглядом просторе приміщення із затишними столиками й канапками та дерев'яними стільцями, помітила свою подругу в кутку біля вікна. Та нетерпляче помахала рукою, вказуючи на пластиковий стаканчик. Ймовірно, лате встигло охолонути. Однак я зараз про це не хвилювалася, думки були зайняті геть іншим.
   Широкими кроками я подолала відстань, що розділяла нас з Оленою. Опинившись поруч, сіла на стілець навпроти подруги. Вона уважно спостерігала за кожним моїм рухом, чудово розуміючи що я мала причини для затримки. Дівчина занадто добре мене знала, тому терпляче очікувала. І не даремно, бо за хвилину, я розповіла про свою несподівану зустріч з Антоном. Сказати що вона була здивована, то нічого не сказати.
   — То ти приймеш його пропозицію? —  Дівчина нахилилася до мене через стіл, коли почула всю історію.
   Я замислено постукала пальчиком по підборіддю. — Не знаю, але більше схиляюся до того, що це до біса неправильно.
   — А правильно те, що Ден приховує від батьків ваші стосунки? — Не здавалася Олена.
   Мій телефон гучно запищав, повідомляючи про вхідний дзвінок. Отже, я могла не відповідати на питання.
   Однак, коли я помітила від кого дзвінок, то вже не була така впевнена, що це краще, ніж відповідь подрузі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍