Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

Я остерігався підходити до поселення надто близько. Заліз на високе дерево, зручно вмостився в розвилці та спостерігав за жінками й чоловіками. Ніщо не свідчило про стурбованість у зв’язку з моїм зникненням. Буде весело, якщо взагалі не шукатимуть. Виходить, кошмарили мене всілякими жахіттями задля вироблення стійкого імунітету проти спроб повернутися додому. Сподіваються, поблукаю лісом і приповзу навколішках з благаннями прийняти в громаду. Задрімав близько опівночі. Боявся підступного нападу. Мако мало говорив про тваринний світ Заповідника. Хтозна, може в ньому змії водяться, хижі кішки, отруйні павуки. Прислухався до кожного шурхоту, але згодом утома перемогла. Наснилося переслідування. Біганина, крики. Кого за ким? Хтозна. Прокинувся під ранок. Суглоби заніміли, а судома вчепилася в литку й стискала її лещатами.

Рожева смужка над верхівками дерев нагадала про близький схід сонця. Ранню тишу порушив прохолодний вітер, що зірвався з далеких, увінчаних сніговими шапками, гір. За ними, згідно з розповідями орнітолога, починалася холодна кліматична зона, де жили мамонти, шерстисті носороги, шаблезубі тигри, печерні ведмеді та велетенські лінивці.

Я обігнув поселення по витягнутій дузі, взяв правильний курс і, петляючи поміж стовбурами дерев, помчав до першого вірного орієнтира – містка. За годину був поблизу нього, проте розмірковував, чи варто ним скористатися. Мабуть, ліпше вбрід.

Вода прорізала пагорб вузьким мініканьйоном, билася об темні округлі брили каміння й бризкалася сріблястими краплями. Вирішив триматися містка, аби сильна течія не збила з ніг. Зняв кросівки й ступив у льодяну водичку. Хотів сполоснутися до пояса, але випадково глянув угору. З парапету звисала мотузка. Прокинулася зайва допитливість. Мого зросту малувато, щоб зазирнути за край і глянути до чого прив’язаний кінець. Подолав річку, вибрався на глинистий берег, узувся й прискіпливо вивчив поверхню містка. Вона була щедро вкрита прив’ялою травою. Шосте чуття підказало мені пошукати уламок граніту й жбурнути його туди. Щойно камінь торкнувся трави, як спрацювала пастка у вигляді міцної сітки. На кого вона була поставлена? Невже на мене? Тоді поблизу засідка, але завдяки моїй учорашній помилці мисливці прорахувалися. В усякому разі слід поспішати. Далі рухався обачніше, тримався від стежки за пів сотні кроків. Густа трава чіплялася за ноги. Заважали метелики. Ці невинні створіння нахабно лізли до мене ніби на пахучу квітку, крутилися над головою й демаскували. Відганяв гілкою, але обачно, адже за кожну вбиту комаху карали жорстко. Зрештою подався до лісу, деякий час переховувався за товстими стовбурами та ретельно видивлявся відкриті місця, а згодом наважився пробігтися галявиною до ковпака. В цю мить помітив зблиск і зачаївся. З боку містка бігли чоловіки, очолювані мавпеням жіночого роду.