Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Розділ 18

Артур

Перекриваю шлях зеленому шевроле і вискакую з машини, не заглушаючи двигун.

- Вашій дівчині набагато зручніше очікувати вас на сидінні мого автомобіля, - наче й не було нічого посміхається хлопець. Але вигляд у нього, як у побитого собаки, очі так і бігають, та й тон якийсь вибачливий. На моє глибоке переконання, пройдисвіт хотів відвезти Емму просто в мене з-під носа.

Емма красномовно закочує очі, поки я допомагаю їй вибратися з чужого автомобіля, явно натякаючи на щось інтригуюче, що передувало моїй появі. Зрозуміло, що потрібно якнайшвидше робити звідси ноги, поки не вкрали мою красуню.

 Єдине моє прагнення - якнайшвидше доставити дівчину в лікарню і з'ясувати все недомовлене між нами. А для цього нам потрібно залишитися наодинці.

- Артуре, навіть не знаю, як можна коротко описати все, що зі мною сьогодні трапилося, - задумливо вимовляє вона, коли ми вирушаємо в дорогу.

- Ти забуваєш! Про вибух твого будинку я вже чув, шкодую. Це жесть! Потім, під машину потрапила. Слава богу, що обійшлося. Цьому я сам був свідком.  Нічого дивного, ти так мчала, не розбираючи дороги.

- Це ще не все. Вночі розгромили офіс нашої компанії. Ранній ранковий дзвінок секретаря змусив мене приїхати туди і побачити на власні очі весь цей безлад. З цього все й почалося.

- Ух ти! - я присвистую від подиву. - Це справді перебір для одного дня, для такої дівчини, як ти, тим паче.

- Для якої такої, як я?

- Ну... тендітної, не звиклої до випробувань, - я бачу, як вона хмуриться у відповідь на мої останні слова, і починаю перейматися, як би не злякати її, щоб вона не закрилася в собі, приховуючи свої проблеми від мене.

- Так от, я роздумую над тим, що, можливо, варто спочатку звернутися в поліцію. Це так ненормально. А потім уже їхати до лікаря, - Емма запитально звертає до мене своє обличчя.

- Послухай, у тебе травма голови. Із цим не можна жартувати. Навіть не думай мене відмовляти їхати до лікаря.

- У мене дивні відчуття. Переслідує нав'язлива думка, що на цьому не закінчяться мої біди. А поліція, все-таки, не знаю, як сказати, може вживе заходів.

- Ми обов'язково звернемося в поліцію, це навіть не обговорюється. А щодо захисту, ти не забувай, що я поруч тепер і не дам тебе скривдити. Слово даю, поки ти зі мною, тобі нічого не загрожує.

Рана на голові Емми не глибока, її одразу обробляють і накладають пов'язку, коли ми прибуваємо до найближчої лікарні. Потім роблять рентгенівський знімок голови, Серйозних порушень він не показує, але лікар припускає, що в неї може бути все-таки струс мозку, в легкій формі. Про госпіталізацію не йдеться, але без медикаментів не обійтися.

Ми вислуховуємо докладні рекомендації лікаря щодо приймання ліків, а головне спостереження за зміною її стану найближчої доби. Лікар бере з нас обіцянку звернутися до медичного закладу за перших ознак ослаблення зору чи появи запаморочення.

Поки триває обстеження, дивлюся на Емму і згадую нашу з нею першу зустріч, короткі епізоди нашого усамітнення, коли ми були такі близькі. Чи розуміє дівчина, що прирекла мене на несправедливі муки, покинувши, не повідомивши причини раптового зникнення? І це після всього того, що між нами встигло трапитися? Якщо розуміє, то я можу, мабуть, зробити висновок, що хибно вважати, що вона відчуває почуття до мене, подібні до моїх до неї.

Але чи варто про це думати зараз, коли Емма пережила страшний день? Звичайні люди не відчувають подібного за ціле життя, а на неї звалилося в один день. Як вона ще досі тримається на ногах? Це жінка - стоїк. Її витримці міг би позаздрити будь-який мужик.

Так чи інакше, але ясно, що події, які сталися з Еммою, не можуть бути випадковими. Скільки б я її не заспокоював, сам я розумію, що її життя в небезпеці. Куди ж вона вляпалася? Загадка, яку доведеться відгадати. Що б це не було, я захищатиму її і зроблю все, щоб захистити від подальших інцидентів.

Але все це ще належить з'ясувати. Головне щоб її здоров'ю нічого не загрожувало, а про решту я подбаю. Щоб там вона собі не нафантазувала, я чітко знаю, що вона мені потрібна і маю намір зробити все, щоб бути потрібним також для неї. У будь-якому разі вона потребує зараз моєї допомоги.

Болісний стан на її обличчі змінюється мало-помалу радістю, коли лікар закінчує огляд і вона повертається до мене, посміхаючись.

- Я буквально згораю від нетерпіння дізнатися, яким чином ти опинився в Норвегії, - Емма зупиняється на півдорозі, коли ми йдемо до виходу з медичного закладу.

- Ти не рада?

- Навпаки, дуже рада. Несподівано дуже.

- Справи службові, - я ухиляюся від правдивої відповіді. Мій внутрішній голос підказує мені, що не варто зізнаватися їй у первісному й істинному мотиві моєї поїздки до тієї країни, куди вона вирушила. - А ти чому так поспішно поїхала?

- Справи сімейні, чорт би їх побрав!

- Зрозуміло. Розкажеш?

- Звісно, любий. Тобі не здається, що час підкріпитися, я, наприклад, помираю з голоду. Зранку зірвалася, як божевільна за дзвінком секретаря і не встигла поснідати. Навіть говорити не вистачає сил.

- Так, кохана. Я не проти. І часто у вас таке трапляється?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍