Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

- Що саме?

- Ну, подібні неподобства на кшталт тих, що трапилися з тобою.

- Ну знаєш, буває звичайно. Усілякі гучні справи, раз у раз спливають повідомлення в пресі. Але особисто я раніше не стикалася і ніхто з мого оточення теж, наскільки мені відомо.

- Значить тоді можна зробити висновок, що саме ти опинилася в епіцентрі уваги людей, які переступили закон. Скажи, ти мені довіряєш?

- Артуре, що ти таке питаєш. Звичайно, довіряю.

- Тоді тобі доведеться мені все розповісти. На порожньому місці будинки не вибухають і офіси компаній не руйнують. Для цього має бути дуже вагома причина.

- У мене самої все це не виходить із голови, мізки скоро звихнуться. Кому я потрібна, зрештою?

- Мені потрібна і дуже, - ловлю її на слові й привертаю до себе. Дівчина відгукується, розташовуючи руки на моїх грудях і заглядаючи в мої очі. Я ж відчуваю наростаючу насолоду від близькості з нею.

Дівчина притискається до мене всім тілом, потім завмирає, поклавши голову на моє плече, і повільно відсторонюється, коли чуються чиїсь кроки, що наближаються, і звук голосів. Наше усамітнення порушено і я неохоче відпускаю Емму, розчаровано зітхнувши.

Продовжую все ще тримати руку на її талії, коли в полі зору з'являється компанія молодих хлопців і дівчат. Вони проходять повз нас навіть не глянувши в наш бік, емоційно обговорюючи свої проблеми. А ми незалежно один від одного починаємо сміятися.

- Цікаво, де ж я буду сьогодні ночувати? - після тривалої паузи запитує Емма. Цілком очевидно, що думками дівчина зараз витає десь далеко звідси. Ми сидимо з нею на лавці в міському саду посеред неправдоподібно яскравої зеленої трави і їмо круасани, запиваючи гарячим зеленим чаєм.

Я пропонував їй пообідати в ресторані. На щастя, вони тут на кожному кроці, і не складає труднощів знайти належний заклад, щоб втамувати голод. Але Емма заперечила і наполягла, щоб я купив у найближчій кондитерській що-небудь перекусити. Хрусткі, розсипчасті булочки з м'ясом і сиром досить ситні і швидко втамовують голод.

- У мене, я в готелі зупинився. Майже центр міста. Відмовитися не вийде. Я все одно тебе не відпущу ні на крок.

- Значить у мене немає вибору. Ти ж пам'ятаєш, що мій чоловік Густав загинув?

- Я пам'ятаю, ти розповідала. Я знаю, що ти вдова. А що раптом зараз ти згадуєш про це?

- Я приїхала до Норвегії так поспішно за викликом нотаріуса, на оголошення заповіту. Те, що зі мною сталося, може бути пов'язано саме з цією подією.

- З яких це пір оголошення заповіту стало таким резонансним?

- Не розумієш?

- Вибач, але ні.

- Густав заповів мені все, абсолютно, все.

- То ти заможна наречена?

- Не жартуй так.

- Ну хвала господу, ти в змозі відрізнити мої жарти. Я тебе люблю, Емма, і за це зокрема.

- У Густава є сім'я - мати, брат і сестра. Ти б бачив, як вони були незадоволені.

Емма раптом схоплюється, хапає свою сумку і починає там ритися.

- На місці, слава богу, - вона полегшено видихає, тримаючи в руках щось на зразок блокнота зі шкіряною обкладинкою. - Це щоденник Густава, про існування якого я не підозрювала до сьогоднішнього ранку. Його тільки належить мені прочитати. Можливо, на мене, вірніше нас, тепер уже, чекають відкриття.

Усередині мене все радіє після цих її останніх слів. Вона вперше дала зрозуміти, що є ми і вийшло в неї це так безпосередньо, щиро. А може обмовилася? І мала на увазі зовсім інше, а я дурень чую те, що хочу чути. Як же складно зрозуміти іншу людину, коли так багато не досказано.

- Так сім'я Густава, вони що гангстери якісь? - я повертаю нашу бесіду в колишнє русло. - А на вигляд не скажеш.

- На вигляд? Це як?

- А те що я встиг познайомитися з Нонною і Кларою.

- Ось воно що. А навіщо?

Емма буквально пронизує мене допитливим поглядом.

- Мені довелося до них звернутися, щоб знайти тебе. Як мені потрібно було по-твоєму діяти, якщо ти не залишила номер свого телефону, а за адресою, яку дав мені Фелікс, ніхто не відчиняв?

- Отже, ти встиг і вдома у мене побувати?

Емма відповідає питанням на питання зволікає з відповіддю. Весь її вигляд, риси обличчя говорять про внутрішню боротьбу. Вона явно збентежена і підозріло вдивляється в мене. Як же багато незрозумілого ховається за цією милою моєму серцю зовнішністю. Її природна стриманість заважає їй висловити те, що на думці? Чи справа в мені?  Вона не так давно мене знає, я недостатньо надійний і не вселяю їй довіри?

Вечірній захід сонця переливається фантастичними гранями у волоссі дівчини, кидаючи тіні на її шкіру. Вона ніби світиться вся зсередини, розбиваючи будь-які мої сумніви. Не стримуюся і наближаюся до її обличчя, щоб злизати з її губ шматочок шоколаду.

Я переводжу погляд з її обличчя, відкидаючись на спинку лавки. Мені треба скинути з себе ману і відновити самовладання. Чи правильно я вчинив, кинувшись навздогін за Еммою, не роздумуючи ні хвилини в доцільності? Мною рухало зачеплене самолюбство, я хотів полегшити свою долю відторгнутого від улюбленої іграшки закоханого. Так я собі пояснюю свій стан, але легше від цього не стає.  Емма напружується від згадки про своїх родичів, закрившись наглухо в собі і не вважаючи за необхідне пояснити причину зміни свого стану. Як змусити її бути відвертою?