Читати книгу - "Війни Міллігана"

залізних дверей, що зачинилися за спиною». Той звук усю ніч не полишав мене. Я прокидавсь у холодному поті від того брязкоту. Навіть зараз, коли десь гучно зачиняють двері, я відразу згадую Лебанон. Усе своє життя я відчайдушно ненавидів Чалмера — аж поки не потрапив у в’язницю — тут я відчув, що таке справжня ненависть. Цього не можна зрозуміти, коли сам там не був. Так ненавидіти вміє лише ейпріл — вона хотіла б катувати Чалмера, підпалити живцем і дивитись, як він горить. Серед нас більше ніхто не здатен був такого відчувати. Ми лише сердились, але така ненависть — тільки її. Так було, поки мене не кинули за ґрати. У Лебаноні я пізнав таке, чого не мав би знати ніколи. Такого ніхто не мав би ніколи знати.

Коли на п’ятий день Мілліган увійшов у кімнату для відвідувачів, письменник одразу зрозумів: щось не так.

— Господи, що сталося?

— Вони перестали давати мені ліки.

— Думаєш, це для того, щоб заважати нам працювати?

— Не знаю, — знизав плечима Біллі. Говорив він повільно й без емоцій. — У мене паморочиться голова. Сил немає. Учора ввечері було відчуття, наче в голові гуде компресор. Температура в кімнаті була 54 °F[22], але з мене лився піт. Довелося змінити простирадла — вони були наскрізь мокрі. Бачиш, мене дрижаки б’ють? Це ще нічого. Учора було набагато сильніше. Але я сам казав Лінднеру, що більше не хочу ліків. Він обіцяв зняти препарати у три етапи, щоб мене не «ламало», але…

— То хто ж ти зараз?

— Тут щось… щось не так… Я багато чого не пам’ятаю. Провали в пам’яті почалися вчора — і стає дедалі гірше.

— Ти зможеш читати рукопис?

Він кивнув.

— Але ти ж не Учитель, так?

— Сам не знаю. Я багато чого не можу згадати. Я міг би бути Учителем, але в мене проблеми з пам’яттю.

— Ну добре. Може, Учитель повернеться, коли ти читатимеш.

Він почав працювати над рукописом, і його голос став міцнішати. На обличчі з’явились емоції. Він дійшов до сцени з рейдженом — коли той украв для маленької Ненсі дитячий інвалідний візок зі складу медичного обладнання, — та вдоволено кивнув:

— Оце хай лишається. рейджена це не потривожить, бо проти нього немає доказів. Тут не вистачає тільки опису, як йому було страшно.

— рейджен боявся?

— Саме так. Пограбування — найдурніший вид злочину, бо ніколи не знаєш, що на тебе чекає. Сигналізація, собака, ще щось. Крім того, як виходитимеш звідти — на тебе знов може чекати що завгодно. Йому було дуже страшно.

З поступовим просуванням до кінця рукопису ставала все помітнішою зміна в обличчі Міллігана. Учитель кивнув і відхилився назад на стілець — в очах стояли сльози.

— Ти все зробив саме так, як я хотів. Ти зміг влізти в мою шкуру.

— Радий знов тебе бачити.

– І я радий. Сподівався, що зможу попрощатись. Оце — оце передай Ґолдсбері. Вони змусили мене розписати стіни за мінімальну плату, але в них це не вийде. Я цього не полишу.

Вони потисли один одному руки, і письменник відчув у долоні складений аркуш паперу. Він сховав його в кишеню й розгорнув уже, як виїхав за ворота лікарні:

ДЕТАЛЬНИЙ РАХУНОК

ПЛАТНИК: ДЕРЖАВНА КЛІНІКА ЛІМИ, ШТАТ ОГАЙО

1. Розпис стіни між ґратами безпеки (на вході) — $25 000

2. Розпис стіни в зоні для відвідувачів, відділення № 3 (із совами) — $1525

3. Розпис стіни у відділенні № 3 (маяк) — $3500

4. Розпис стіни у відділенні № 3 (пейзаж, природа) — $15 250

5. Розпис на вході у відділення № 3 (критий міст) — $3500

6. Розпис стіни в кабінеті стоматолога (міський пейзаж) — $3000

7. Розпис стіни в гончарні (сільська будівля і трактор) — $5000

8. Золотиста рама для добровільного живопису — безкоштовно

УСЬОГО (без податків) = $60 335

(3)

Дорогою додому у Афіни письменник проїжджав крізь Колумбус, де купив примірник журналу «Колумбус Сітізен» від 29 квітня. Там він прочитав:

МІЛЛІГАН ЛИШИТЬСЯ В ЛІМІ

Девід Кінворті, суддя округу Аллен, у понеділок проголосив, що 26-річний ґвалтівник з множинними особистостями Вільям Мілліган і надалі лишатиметься в лікарні Ліми.

Адвокат Міллігана Алан Ґолдсбері вважає, що в Лімі його клієнт не отримує належного психіатричного лікування… У зв’язку з цим Ґолдсбері подав скаргу на директора клініки Рональда Габбарда та психіатра Льюїса Лінднера, яку в понеділок суддя Кінворті відхилив…

Оскільки в Огайо суддів призначають, то рішення Кінворті нікого не здивувало. Як не здивували і швидкість ухвалення закону № 297 Генеральною асамблеєю штату та його підписання губернатором Джеймсом Родом усього за два дні по тому.

Суддя Джей Флаверз та кілька прокурорів з Огайо (серед них Бернард Явіч, який виступав обвинувачем Міллігана у 1979-му) пізніше у своєму інтерв’ю з письменником пояснили, що така неймовірна швидкість ухвалення нового закону та його негайне погодження губернатором пояснювалися суперечливістю справи Міллігана і бажанням утримувати його в установі з максимальним ступенем безпеки. Згідно з новим законом, Департамент психічного здоров’я не зміг би перевести Міллігана у заклад з менш суворим режимом — а особливо у Афінський центр, — не повідомляючи про це суд (а значить, і ЗМІ, які теж нададуть можливість ворогам Міллігана зашкодити переведенню). Цей закон став широковідомим під назвою «закон Колумбус Диспетч», або «закон Міллігана».

Врешті-решт, це ж був рік виборів, як нагадував «Диспетч» законодавцям і суддям.

Розділ 13

Вкрасти двері

(1)

Одного ранку десь у середині травня за сніданком аллен сказав, що хоче детальніше вивчити шосте відділення, і Зак запропонував скласти йому компанію. Удвох вони пішли гуляти коридорами, перевіряючи двері. За одними з них були внутрішні гвинтові сходи, що вели вгору до дверей з написом «Працетерапія». За дверима їх зустрів лисий чоловік з блакитними очима, який курив цигарку й пив каву. Він здивовано підскочив і привітався:

— Вітаю! Я Ленні Кемпбелл. Заходьте-заходьте! — жестом запросив їх усередину.

аллен побачив купу коробок з приладдям для гончарства — він уже бачив таке два роки тому в лікарні Ґардінґа. Зак увійшов до іншої кімнати з табличкою «Столярня», і аллен поквапився за ним. Тут було повно столярських інструментів, а сама майстерня була навдивовижу чистою, наче тут нічого не робили. У кутку стояв щойно виготовлений журнальний столик.

— Яка краса! — сказав аллен. — Хто його зробив?

— Я зробив, — відповів Кемпбелл.

— Довго, мабуть, працював? —