Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

— Ти ж тільки приїхала, — підлаштовується під мій крок Давид. — Розслабся, Лєро, ніхто тебе не виганяє. Тільки ти головне сядь і не рухайся, а то боюся не догляну за тобою, — хитає головою й усміхається.

— Дуже смішно, — злюся я. — Але я все ж вирішила не залишатися.

На мій подив Давид хапає мене за руку й розвертає до себе обличчям. Дивиться на мене чіпко й пильно, хоче щось сказати, але мовчить.

— Давиде, а випивка де? У багажнику немає, — підходить до нас незнайомий мені хлопець, і Давидові доводиться відпустити мою руку.

— У другому будиночку подивися, усе там. Піду гляну, як там баня, — відвертається від мене і йде, залишаючи наодинці з незнайомцем.

— Мене Рома звати, а тебе? — щиро усміхається він.

— Лєра, — відповідаю з усмішкою, й раптом закрадається думка: яка реакція буде в Давида, якщо я почну фліртувати з Ромою?

Я йду до дівчат, які розташувалися в одному з будиночків. Тут тепло, а ще є мартіні та лайм. Поки хлопці чаклують над їжею, ми пліткуємо, п’ємо й розважаємося. Потім накриваємо на стіл і сидимо до самого вечора.

Весь цей час я відчуваю на собі погляди Давида. Сама теж грішу й зиркаю на нього краєм ока. Він теж п’є й з блиску в очах розумію, що він уже напідпитку. Потім ми по черзі паримося в бані. Спочатку дівчатка, потім хлопці, потім усе якось взагалі змішалося. Найсміливіші вилетіли голяка з бані й чкурнули до річки. Я на таке точно не наважилася б. Занадто вже холодно. Мій максимум — відро холодної води, яке я перекинула на себе.

Час наближається до опівночі, хлопці почали розходитися по своїх будиночках. Я знімаю із себе спідню білизну і стаю під душ. Сухий рушник і одяг залишилися в передбаннику, тому я вимикаю кран і йду за ним. Я начебто залишилася тут сама, тому, не замислюючись, відчиняю двері й неочікувано врізаюся в чоловічі груди. Підіймаю погляд вгору і здригаюся. Це Давид. І з одягу на ньому один лише рушник, який обмотаний навколо стегон.