Читати книгу - "Молоко з медом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Почекай, пошукаємо. Я зараз трохи освоюся, а тоді тобі допоможу…
Він раптом відчув докір сумління. Весь час переймався лише собою, полишив маму, щоб вона сама собі давала раду. Йому здавалося, що вона швидко звикне до Варшави, але ж мама була вже такого віку, коли все це дуже нелегко.
— Розумієш, це жахливо, бути без роботи. Мабуть, одна з найгірших речей які трапляються людині.
— Не думай про це, мамо. Це ненадовго. Ти точно знайдеш щось упродовж місяця. Закладемося? На сотку?
— Звісно, — мама всміхнулася. — Навіть на дві. Матимеш кращу мотивацію, аби виграти.
Оскар подався на кухню, яку власноруч відремонтував, зробив собі чаю, а тоді вирішив принести лептоп сюди. З кухні відкривався чудовий краєвид. Дерева вже встигли позолотитися, почервоніти, згори виглядали просто казковими. Спершу зайшов на Фейсбук, написав, що мама шукає роботу, коротко описав її досвід і попрохав поширити. Тоді перейшов на «Gumtree» в пошуках цікавих оголошень.
Лінка подумала, що Рута вже точно вийшла з пологового, і вирішила до неї подзвонити. Не знала, чи годиться, і чи не зарано на відвідини, але, може, бодай по телефону побалакають.
— Привіт, — відповіла Рута. — Слухай, Бумчик абсолютно безпроблемний, а я почуваюся добре. Так що спокійно забігай до нас, якщо маєш час, то й поговоримо, тим більше, що я нині сама й страшенно нудьгую.
— Супер, — зраділа Лінка й записала адресу.
У трамваї машинально відкрила Фейсбук і побачила Оскарів пост. «Бідолашна його мама», — подумала вона. На виставці ця жінка видалася Лінці дуже милою й справила приємне враження. Не дивно, що їй не вдається знайти роботу у Варшаві. Та хіба тільки їй? Ех, хоч би пощастило…
— Боже, який він малесенький! — ледь не скрикнула Лінка, побачивши Бруно, чи то пак Бумчика, у ліжечку. Хлопчик лежав у кумедному коконі, весь закутаний, а на світ божий визирала тільки смішна блакитна шапочка в горошок. Ніжне, спокійне личко. Малюк спав.
— Він важив лише 2450. Але це дуже непогано, якщо вірити УЗД, то мав бути меншим. Та найважливіше, що малюк здоровий.
Лінка вручила Руті подарунок: крихітні шкарпеточки, які купила в Н&М. Дарунок чисто символічний, бо в неї були постійні проблеми із грошима. Звичайно, Адам платив за її навчання, але вона потребувала й на свої витрати, а нічого не заробляла. Ех, життя така дорога штука!
— Які гарненькі! А ти як почуваєшся? Хочеш чаю чи ще чогось? Треба використовувати час, доки малий спить, бо коли прокинеться, то по-різному буває. А як почну годувати, то це й годину може тривати!
Лінка попрохала чаю, а тоді сіла на краєчку канапи й задивилася на малого. Не могла відвести погляду. То он, як виглядають такі малята. І вона теж матиме таке… Проковтнула слину. Нелегко собі це уявити, а залишилося якихось кілька місяців… Раніше вона постійно думала, як усе буде, як вона дасть собі раду, а тепер до неї дійшло, що може, це найважливіше. Що вона творець такого дива. Нове життя, це ж найпрекрасніше, що може бути!
За хвилину вона вже посьорбувала чай із якимсь екзотичним запахом.
— Папайя і маракуйя, може бути? — запитала Рута. — Щиро кажучи, іншого в мене немає. Забула купити, бо я тепер переважно п’ю чайочки для лактації.
— Лактації? А що це таке?
— Мабуть, ти досі не перечитала купи статей про догляд за дітьми. Лактація, тобто щоб молоко було добре. І багато. Діти люблять, щоб було багато Ну, Бруно точно любить.
Неначе почувши власне ім’я, хлопчик розплющив оченята, роззявив рота й видав пронизливий звук. Як така крихітна дитина, що важить як два пакети цукру, може так голосно кричати? Лінка ніяк не могла цього зрозуміти.
Рута зітхнула, вивільнила груди й негайно приклала до них Бруно. Плач припинився, мов від доторку чарівної палички.
— А що з кав’ярнею? Вдалося когось знайти?
— Ні, — похитала головою Рута. — Не те, щоб ніхто не зголошувався, але… Прийшла одна, каже, що закінчила менеджмент, та коли я почула, які в неї вимоги, то мене аж заціпило. Друга відмовилася. Третя… ет, навіть говорити шкода.
— Якось я не розумію, — замислилася Лінка. — Як це так, що ти не можеш знайти працівника, а стільки людей у пошуках роботи й теж не може її знайти. Наприклад, мама мого однокласника… Вона у Варшаві вже місяць і ніхто їй навіть співбесіди не призначив…
— Ну, якщо це мама однокласника, то, мабуть, через вік, — відповіла Рута. — Наскільки мені відомо, після сорока роботу взагалі важко знайти, а якщо ще й досвіду немає…
— Але в неї, здається, досвід є…
— А чим вона займається? Чи займалася? — поцікавилася Рута.
— Точно не знаю… Здається, у неї був магазин, у готелях працювала, щось таке.
— Гм… — мовила Рута. — Може, вона б погодилася працювати в «Мишках»?
— Ти так думаєш? Ой, як би Оскар зрадів… От тільки…
— Що?
Чи варто Руті казати, що в Оскарової мами були проблеми з алкоголем? Ні, вирішила Лінка, не скаже. Бо так можна втратити свій шанс із самого початку.
Рута приклала малого до другої груді, а Лінка допила чай, помила чашку й сказала, що не хоче їм заважати. У неї була купа роботи. До того ж, треба ще налаштуватися на розмову з директоркою.
І оте налаштовування якраз і не вдалося. Бо що більше Лінка про це думала, то дужче боялася. І через це вночі її без кінця мучили кошмари. Після кожного жахливого сновидіння вона прокидалася, не могла заснути, та навіть, коли їй це й удавалося, жахіття знову прокрадалися в сни. Уранці вона старанно вибирала одяг, але виявилося, що це без сенсу, бо їй не вдавалося влізти в жодні речі. Навіть у мамину спідницю, яку вона вдягала першого вересня! А мама, замість того, щоб поспівчувати, почала з неї підсміюватися.
— Мені немає в що вдягтися, — похмуро сказала Лінка.
— Одягни те саме, що й учора, — порадила мама.
— Умгу, цікаво, — відказала донька. — Глянь на вулицю.
Учора вона й справді була в легкій сукенці. Відповідній для спекотної погоди, до того ж вона чудово приховувала животик. От лише від учорашньої погоди не було й сліду. Надворі періщив дощ, а вітер шарпав дерева так, що водоспад листя нагадував дивний брунатний сніг.
— Цього року зима буде ранньою, — зауважила мама. — Глянь, скільки листя вже облетіло.
— Клас. Цікаво, що мені вдягнути. Хіба що мішок для сміття, — спробувала пожартувати Лінка, хоч їй було геть не до сміху.
— Чекай-но, — відповіла мама. — Зараз щось знайдемо. У мене є
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молоко з медом», після закриття браузера.