Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

була такою, як зазвичай, бо у вісімнадцять років ні голова, ні серце не болять довго, а ласкаве слово може допомогти подолати більшість негараздів.

Але Джо вже прийняла рішення і, за кілька днів обдумавши план дій, про все розповіла матері.

– Днями ти питала мене про мої бажання, мамо. Я скажу тобі про одне, – почала вона, коли вони сиділи вдвох. – Я хотіла б, для різноманітності, виїхати куди-небудь взимку.

– Чому, Джо? – і мати швидко підняла очі, немов це було не тільки запитання, але й заперечення.

Не відриваючи погляду від шиття, Джо серйозно відповіла:

– Я хочу чогось нового. У мене є прагнення бачити, робити й дізнаватися більше, ніж зараз. Я занадто багато роздумую про свої маленькі справи, і мені потрібно підбадьоритися. Тож якщо в цю зиму можна обійтися без мене, я хотіла б вилетіти з гнізда і політати десь недалеко, спробувати крильця.

– Куди ж ти хочеш полетіти?

– До Нью-Йорка. Вчора мені спала на думку чудова ідея. Ось вона. Пам’ятаєш, пані Кірк писала тобі про те, що шукає молоду особу, котра могла б наглядати за дітьми й шити? Досить складно знайти саме таку людину, але, гадаю, що я можу підійти, якщо постараюся.

– Дорога моя, виїхати, щоб служити в цьому величезному пансіоні пані Кірк! – Мармі глянула на неї здивовано, але без невдоволення.

– Це не зовсім те, аби я поступила на службу, адже пані Кірк – твій друг. Немає на світі добрішої душі! Вона постарається зробити моє життя там приємним, я знаю. Її сім’я живе окремо від самого пансіону, і ніхто мене там не знає. Та якщо і знають, мені все одно. Це чесна праця, і я її не соромлюся.

– Я теж. А як же твоє письменство?

– Зміни лише підуть мені на користь. Я побачу й почую багато нового, наберуся нових ідей, нехай навіть там у мене й не буде часу, щоб писати. Додому я повернуся з багатим матеріалом для мого нового «сміття».

– У цьому я не сумніваюся, але скажи, це єдина причина для такої несподіваної фантазії?

– Ні.

– Чи можу я дізнатися про інші причини?

Джо підняла очі, а потім швидко їх опустила. Наступні слова Джо сказала повільно, раптом залившись рум’янцем:

– Може, це надто пихато й недобре говорити це, але… боюсь… Лорі стає занадто ніжний до мене.

– Значить, ти не відповідаєш йому тією ж любов’ю, яку він, мабуть, починає відчувати до тебе?

– Що ти! Звичайно, ні! Зрозуміло, я люблю мого дорогого хлопчика так, як завжди любила, і дуже пишаюся ним, але щодо більшого… Про це не може бути й мови.

– Я рада цьому, Джо.

– Але чому?

– Тому, дорога, що, на мій погляд, ви не дуже підходите одне одному. Як друзі ви дуже щасливі, а ваші часті сварки швидко проходять і забуваються, але боюся, ви обоє скоро збунтувалися б, якби були пов’язані одне з одним на все життя. Адже занадто схожі й дуже любите свободу, не кажучи вже про те, що маєте гарячий темперамент і сильну волю, що завадило б вам бути щасливими разом. Подружні стосунки вимагають нескінченного терпіння й поблажливості, а не тільки любові.

– Саме це я й відчуваю, хоч не могла висловити словами. Тішуся тим, що, на твій погляд, його прихильність тільки починає зароджуватися. Мені було б дуже сумно, якби він став нещасним через мене. Але не можу ж я закохатися в славного старого Лорі просто із вдячності, правда?

– Ти впевнена в його почуттях до тебе?

Джо відповіла, почервонівши ще дужче, з виразом, в якому злилися радість, гордість і біль і з яким юні дівчата завжди говорять про своїх перших шанувальників:

– Боюся, що так, мамо. Він ще не сказав нічого, але дивиться так виразно. Гадаю, мені краще виїхати, поки це ще ні до чого не привело.

– Я згодна з тобою, і, якщо є можливість виїхати, ти маєш це зробити.

Джо, здавалося, була втішена і, помовчавши, сказала із усмішкою:

– Як здивувалася б пані Моффат, що ти так на це дивишся, і як вона зрадіє, що в Енні ще є шанс.

– О, Джо, матері дивляться на це по-різному, але надія в усіх одна – бачити своїх дітей щасливими. Мег щаслива, і я задоволена її положенням. Тебе я залишаю насолоджуватися свободою, поки не набридне, бо тільки тоді ти зрозумієш, що є в житті й щось приємніше. Головна моя турбота зараз – Емі, але їй допоможе її розсудливість. Щодо Бет я не маю жодних надій, крім тієї, щоб вона була здорова. До речі, вона, здається, повеселішала в останні дні. Ти говорила з нею?

– Так, і вона зізналася, що її щось мучить, і обіцяла згодом розповісти мені про це. Я не стала більше ні про що її розпитувати, оскільки, гадаю, знаю причину, – і Джо виклала свою версію.

Пані Марч похитала головою й не погодилася розділити настільки романтичну точку зору, але виглядала засмученою і повторила свою думку про те, що заради Лорі Джо повинна на якийсь час виїхати.

– Ми нічого не скажемо йому заздалегідь, а коли все буде готово, я зникну, перш ніж він схаменеться й почне робити з цього трагедію. Нехай Бет думає, що я їду заради власного задоволення, – так воно, втім, і є. Я не можу поговорити з нею про Лорі, але вона зможе приголубити й утішити його, коли я поїду, і так вилікує його від романтичних ідей. Він стільки разів пройшов через подібного роду дрібні випробування, що звик до них, і скоро позбудеться своєї безнадійної любові.

Джо говорила з надією, але не могла звільнитися від недоброго передчуття, що це «дрібне випробування» виявиться важче інших подібних страждань і що Лорі не так скоро позбудеться від «безнадійної любові», як позбавлявся досі.

План було обговорено на сімейній раді й тут же схвалено. Пані Кірк написала, що з радістю прийме Джо й постарається добре влаштувати її в себе. Робота забезпечить їй матеріальну незалежність, а своє дозвілля вона зможе зробити прибутковим, займаючись літературою. Водночас нові враження і знайомства будуть і приємні, й корисні.

Джо приваблювала така перспектива, і вона горіла бажанням виїхати – сімейне гніздо ставало занадто тісним для її діяльної натури й бунтівного духу. Коли все було остаточно вирішено, вона зі страхом і трепетом сказала Лорі про свій від’їзд. Але, на її здивування, він сприйняв це дуже спокійно.

Останнім часом він став серйознішим, ніж зазвичай, але залишався так само милим і люб’язним, а коли його жартівливо звинуватили в тому, що він знову «починає нову сторінку», серйозно відповів:

– Так, і хочу, щоб попередня залишилася перевернутою назавжди.

Джо відчувала велике полегшення від того, що напад добродіяння трапився в