Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

***

– Хто ти?

- Нестор.

- Нестор? Але тут мав бути зовсім інший чоловік...

- Ти чекала, що з'явиться страшний, потворний...? Але прийшов я! І… знаєш… Ти порятувала мене!

- Як я могла тебе порятувати?

- Тим, що погодилася на побачення... Я ж Йов. Так, той самий старий Йов… Але справжнє моє ім'я інше. Я Нестор Коломбо.

- Коломбо? Десь нещодавно я бачила це ім'я!

- Афіші... У місті. Так? Тепер коли ти мене врятувала, я запрошую тебе на виставку. Виставку моїх робіт. Я художник та скульптор. Одну роботу ти вже бачила. Тобі Роберто показував малюнок.

- Так, пригадую... Цей малюнок чудовий!

- Його я зробив тоді, коли ще був молодим та красивим. Потім я став старим і потворним.

- Так, мені твоє обличчя знайоме. Бачила у місті. Але в тебе тоді погляд був сумним.

- То був не я. Це був чаклун, лиходій, який ходив у моєму обличчі. Мабуть, йому було несолодко.

– Як це все сталося?

- Давай спочатку підемо звідси, з цього замку. Тут незатишно та повно чужих  тіней. Справжня людина повинна мати власну тінь... Незабаром світанок. Ти бачила світанок над морем?

***

Світанок над морем золотився, потім змінюючи забарвлення на синє, зелене і червоне. Тихо і спокійно сиділося біля моря в альтанці в цей у передсвітанні. У прибережних водах море було смарагдового кольору і здавалося намистом, що прикрашає берег. Верхівки кедрів і кипарисів ледь хиталися під легким вітерцем.

Перші промені сонця торкнулися смаглявого обличчя чоловіка. Тонкі й витончені брови обрамляли в дугу сірі виразні очі. Тонким і прямим був його ніс, під яким красувалися густі й темні вуса. Марго його зовнішність здавалася красивою і привабливою.

Голос Нестора звучав тихо, ніби боявся злякати ранкову тишу.

- Коли я став художником, я написав картину про Пілата та Ісуса. Але її не прийняло місто. До речі, церква підтримала мене. Але городяни сміялися, знайшлися навіть такі, що облили картину кислотою та зіпсували її. Я був вражений таким ставленням і страждав від самотності та нерозуміння.

Мені важко було зрозуміти причину цієї ненависті. Якось я поділився своєю думкою з другом. Це був прийомний син жінки, у якої ти винаймаєш квартиру.

Він виступив із статтею на захист моєї творчості. Але інші сміялися і цькували його, не зважаючи на те, що у нього хворе серце...

- Але... хто цей Йов?

- Він – жебрак волоцюга, але насправді - небезпечний чарівник! Йов відібрав у мене літа. Він пообіцяв мені повернути визнання та творчість, якщо я підпишу договір. Обіцяв, що нічого страшного не трапиться, просто я побуду лише рік у личині старого, а він за цей час, в образі молодої людини, митця скуштує, насамкінець, усіх радощів життя.

Я погодився, адже це тимчасово, зате потім до моїх ніг впадуть захоплення творчістю та всесвітнє визнання. Чарівник Йов знайшов у старому засніженому парку альтанку і запросив мене туди.

Там, сніжної ночі, при світлі синього ліхтаря, я підписав договір і пішов геть мовчазними дворами, легким, залитим місячним світлом сніжком, глибокими провалами кам'яних вулиць. Я йшов і був упевнений, що все, що відбувається, тимчасово! А він, цей маг, вкинув мене у свій образ і повідомив, що тепер це назавжди! І ось до мене, молодого ще чоловіка, приходять втома і старезність, а старий молодіє на очах!

 Потім він сміявся з мене. Він сказав, що зніме з мене чари лише молода та вільна жінка, яка погодиться провести зі мною ніч. Але з таким старим ніхто не погодиться провести ніч! Такого ніхто не погодиться кохати!

Я довго тинявся без роботи, голодував, ніхто не хотів мене брати на службу. А він щось там малював і виставлявся. Але ж… позичений талант, відсутність справжніх образів, зважаючи на все, не принесли йому нічого.

- А  ви як жили? – запитала заінтригована Маргарита, яку до глибини душі вразила розповідь Нестора Коломбо.

- Мені допоміг сеньйор Адріан. Він знав багато про що, дав мені посаду рortinaio при його музичному закладі, - пояснив Нестор.

- Тепер все сходиться, все стає на свої місця. Несторе, я така рада, що знайшла тебе. І допомогла тобі, - з натхненням промовила Марго, беручи його теплу долоню.

- Ти для мене найулюбленіша, найхоробріша жінка!

7.

Виставка Нестора Коломбо пройшла дуже успішно. Художник повернувся у свою стихію і відновив старі зв'язки.

Куди подівся лже – художник ніхто не знав. Справжній старий Йов так і не повернувся до роботи, але сеньйор Адріан, у якого Нестор і Марго побували в гостях, повідомив, що він нізащо не прийняв би його назад на роботу. І лише проїжджаючи повз міський ринок, Марго, сидячи в фаетоні, помітила когось схожого на колишнього художника, чоловіка з сумним поглядом. Тепер це був змучений старий, що просив милостиню. Але він відразу розчинився в натовпі.

Того ж дня Марго та Нестор знову відвідали продавщицю квітів Єлену Канчелло. Вони уважно оглянули величезний квітник. На запитання про Роберто Єлена Канчелло сказала: