Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

— Асю, я нікуди не піду, — твердо сказав Кай, розриваючи наші руки, щоб нахилитися ближче до мого обличчя. До самого обличчя: — І якщо для цього нам потрібно розслідувати справу самим, то так тому й бути. У нас є все, щоб досягти успіху, вірно? Ти бачила залишки духу, тут є руни. Ми можемо досліджувати місце злочину, як у справжніх детективах!

Мені стало ніяково від близькості його губ, і я невиразно повела плечем, ухиляючись від прямого погляду. Легка усмішка все ж торкнулася мого обличчя, але я змастила її, прикривши тильним боком руки.

— Ти не дуже схожий на детектива.

— Називай мене Шерлок, — його очі загорілися, коли він став у бойову стійку, гордо задер голову і ступив назад.

Наповнений енергією медіума дух повернув обриси тіла, а тому його велика і вкрай незграбна нога стерла половину крейдяного малюнка. Мій лоб зустрів мою долоню швидше, ніж я вигукнула:

— Каю!

— Упс, — пригнувся чоловік, обертаючись до наслідків власної неуважності, — я зараз усе поверну!

Але перш ніж дух встиг хоча б потягнутися до крейди і спробувати відновити Спіритуальне коло (малювати яке не було абсолютно ніякого сенсу, якщо Кай його так добре пам’ятав), почувся окрик:

— Хто тут?!

Охоронець театру, мабуть, прокинувся від шуму битого скла, який і мерця підняв би з-під землі. У залі його ще не було, але кроки лунали дуже близько, наче б він підходив уже до дверей. Часу на розслідування доказів не було.

— Втікаймо!