Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

– Келі! – Адам стоїть біля початку дороги. – Ти хочеш їсти?! 

– Чекай, я зараз прийду! – Кричу у відповідь. 

За хвилину я вже стояла поруч з Адамом. 

– Дружина власника хоче нагодувати нас обідом і я погодився. 

– О, я тільки рада поїсти, – рушаю за ним. – Як справи з купівлею? 

– На наступному тижні офіційно все оформимо. 

– То це чудове місце буде твоїм? – В мене аж занадто щасливий голос. 

– Так.

– І ми часто тут будемо? 

– Не дуже, – кидай на мене погляд. – Тобі подобається тут?

– Тут гарно і спокійно… Не часто бувають у таких місцях. 

– Так само ти казала про центр відпочинку “Похід” і дах недобудови. 

– Бо там також гарно і спокійно. 

Моя відповідь розсмішила Адама, та я в свою чергу геть не розумію, що такого смішного сказала. 

 

Ебігейл, – дружина власника виноробні, – дуже смачно готує. Її рибні котлети тільки чого варті, а на столі ще був суп, картопляне пюре морквяний салат і домашній морс. Набивши шлунок ми з Адамом вирішили прогулятися, а вже потім повертатися додому. Ебігейл порадила нам сходити на пляж, що знаходиться недалеко від виноградника, тож ми саме туди і пішли. 

– Чому тільки зараз вирішив будувати власний бізнес? – Питаю коли ми заходимо на міст біля пляжу. 

– Я тільки зараз назбирав необхідний капітал для цього. Не хочу робити свій бізнес за гроші батька. 

– Ти молодець, – крокуємо нога в ногу. – У двадцять шість не кожний може самостійно створити свій бізнес! Думаю, ти для багатьох станеш прикладом. 

– Ти так думаєш? 

– Так! Ти дуже поганої думки про себе.

Все було добре, ми спокійно дійшли до кінця деревного мосту, та в наступну секунду я роблю швидкий розворот, невтримую рівновагу і лечу у воду. 

– Ааа.. – Плюх. 

Вода дуже холодна, та тут не глибоко, тож я майже відразу випливаю на поверхню, але чую, як поруч зі мною стрибає у воду Адам й за секунд п'ять випливає. 

– Ти в порядку? – Обіймає мене за талію й тим самим утримує на воді. 

– Ти навіщо стрибнув? 

– Думав тут глибоко, – розгублено каже Адам і я помічаю легкий рум'янець на його щоках. 

– Хвилювався за мене? – Посміхаюся. 

– Ні, по приколу стрибнув у холодну воду… Звичайно хвилювався, Келі! Я тільки знайшов людину, який можу довіряти, а тут вона ледь не помирає. – Мені стає приємно, що він хвилювався за мене і що довіряти мені.

– Дякую, що стрибнув за мною, – піддаюся спокусі і обіймаю Адама за шию. – Який ти теплий, – міцніше притискаюся до чоловіка. 

– Ти чого? 

– Ми так і будемо сидіти у воді? – Ігнорую його запитання.

Адам вийшов на берег тримаючи мене на руках. До нас вже бігла Ебігейл з полотенцями, мабуть побачила через вікно, що ми у воді. 

 

Нам дали сухий одяг та зробили гарячий чай. Адам ще перевдягається, а я вже п'ю чай біля каміну, який розпалили для нас. 

– Тобі личить зелений колір, – підмічаю це, коли Адам нарешті виходить до мене у темно-зеленому светрі та чорних джинсах. 

– Дякую. 

Між нами з'явилося напруження, важко не відчути. Мені ніяково дивитися в очі Адаму після того, як буквально прилипла до нього у воді. Що на мене взагалі найшло? 

– Скажи, коли будеш готова їхати назад. 

– Добре, – сьорбаю чай. 

 

За годину ми вже сідали на корабель. Я випила завчасно таблетку, тож сподіваюся, що цю поїздку я нормально переживу. 

Адам йшов позаду мене, корабель різко рушив з місця і я полетіла прямісінько в обійми чоловіка. Міцні руки Адама знову тримали мене за талію. 

– В нормі? – Дивиться на мене і я відчуваю легке поколювання у серці.

– Так, дякую. 

Щось змінилося. Я більше не вважаю його придурком, тепер я хочу краще пізнати Адама. Мені хочеться відчувати його присутність поруч. Щось точно змінилося, але чи в кращу сторону?