Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

ХІІІ

Глава 13. Спокуслива помилка 

 

Працювати на Адама виявилося не так вже й погано, але й не весело, як я думала з початку. Я постійно сиджу в його офісі, приймаю дзвінки, планую розклад дня Адама, нагадую про ділові зустрічі і слідкую за тим, щоб він хоча б раз на день їв. Можна сказати, що я тепер працюю нянею для Адама. Дуже схоже принаймні. 

Стукаю у двері, а потім заходжу. Адам сидить на дивані з ноутбуком. 

– У тебе за дві години зустріч з батьком, – нагадую. 

– Я не піду. 

– Відмінити зустріч? 

– Ні, нехай сидить й чекає на мене. – Після їх останньої зустрічі вони не спілкуються. 

Три тижні том, коли вийшли новини про нового винороба Адама Чандлера, всі почали пліткувати чому і навіщо. Ніхто не підтримав Адама, навіть Софія. Остін мовчки пішов до кімнати, коли дізнався, що я тепер буду працювати на його брата. Арчибальд кричав на весь будинок, що Адам йому більше не син, бо жоден син не зробив би таку підлість по відношенню до свого батька. Софія прийняла сторону свого чоловіка і я геть не зрозуміла її. Вона знає, що це Адам винайшов ідеальний рецепт вина, а Арчибальд нахабно присвоїв його собі, але однаково стає на сторону чоловіка. 

 

Три тижні тому

 

Арчибальд досі кричить щось, в той час, як Адам збирає свої речі. Виявляється в нього є свій будинок, який він купив два роки тому, але нікому нічого не сказав. Якщо так подумати, то Адам вже давно почав планувати це все, бо на всі проблеми в нього є вирішення, ніби він все це завчасно передбачив. 

– Як далеко тепер твій новий дім? 

– Я купив будинок у твоєм районі, – закриває валізу. 

– Що? Як таке можливо?  

– Я сам здивувався коли побачив, що ти так само живеш у тому районі.

– У моєму районі тільки два будинки пустують.. і один поруч з моїм! 

– Так, він мій. – Відповідає з задоволенням. – Ходімо, я вже все зібрав. 

– Ти взяв тільки пару речей та годинники? 

– Інші необхідні речі є у тому будинку, тож немає сенсу тягнути ще купу непотрібних речей звідси. – Виходимо з кімнати і нас зустрічає Остін. – Ти мене чекаєш? 

– Хотів сказати, що я на стороні батьків і не підтримую твого рішення, Адам! 

– Чому? 

– А ти справді не знаєш? – Тиша. – Келі, а ти? Я не очікував від тебе такої зради.. 

– Остін.. 

– Видали мій номер. – Я не думала, що він так гостро відреагує на це. – Сподіваюся ти не будеш приходити до будинку? 

– Остін, я звичайно розумію твій стан, але не переходь межу! – Адам захищає мене. – Келі тут ні до чого, це моя ідея, тож і винити треба тільки мене.

– Як скажеш. 

Розвертається і йде до своєї кімнати. Я відчуваю розгубленість. Що це тільки що було? 

– Ходімо, – пропускає мене першою. 

Спустившись на перший поверх нас зустрів Арчибальд. 

– Ти дуже не вдячний, Адам! Я для тебе все робив, а ти вирішив піти проти мене? 

– Вирішив. – Підтверджує його слова чоловік. – Є ще щось сказати чи ми можемо йти? 

– Йдіть. 

Ми дійшли до виходу, але знову ж таки, я не можу піти просто так і не сказати свою думку. 

– Почекай, – йду назад. 

– Келі… 

Підходжу до його батька. 

– Арчибальд, ви самі винні в тому, що все так сталося! 

– Що? – Дивиться на мене. 

– Вам легше звинуватити власного сина у зраді, ніж визнати той факт, що це все результат тільки ваших дій. 

– Яке ти маєш право судити мене? 

– Таке саме, як і ви мене. Ніякого. – Софія мовчки слухає нашу розмову. – Інші батьки мали б пишатися, що їх син хоче зробити щось самостійно й не залежати від їх грошей. 

– Чим пишатися? 

– Тим, що Адам має сили рухатися далі, після того, як ви образили його. Ви його батьки, але навіть не думаєте, про його почуття. 

– Келі, ходімо. – Адам бере мене за руку і веде до виходу. 

– Вибач, я не змогла промовчати.. 

– Дякую, що ти на моєму боці. 

Більше він нічого не сказав. Як і я. Ми мовчки поїхали геть з цього будинку. 

 

Теперішній час

 

Адам робить вигляд, що йому байдуже на те, що його батько постійно намагається нашкодити бізнесу, але я чудово знаю, що йому дуже боляче. 

– Що хочеш на обід? 

– Байдуже. 

– Тоді я замовлю свинячий жир та курячі лапки? 

– Знову ти починаєш? 

– Скажи нормально, що ти хочеш їсти і я не буду пропонувати тобі таку гидоту, – сідаю на крісло. 

За цей час наші стосунки з Адамом змінилися. Ми кожного дня разом і просто почали нормально розмовляти та розуміти один одного. Хоча іноді бувають моменти коли ми просто не можемо промовчати і починаємо сваритися, але з кожним днем таких моментів все менше. 

– Я не хочу їсти.

– Тоді я замовлю щось на свій вибір, – відкриваю на телефоні сайт ресторану. 

– Тільки щось нормальне, а не курячі ніжки. 

– Я подумаю над твоєю пропозицією, – єхидно посміхаюсь. 

– Будеш їсти їх сама. 

– Ага. 

За ці дні я зрозуміла, що Адаму байдуже на себе та своє здоров'я, бо він постійно працює і навіть забуває за сон, не кажучи вже про їжу. За тиждень «Шепіт Місяця», – назва першого білого вина, – має вже бути на полицях винних магазинів та супермаркетів і Адама дуже хвилюється, що щось може піти не так, тому цілодобово сидить за ноутбуком і слідкує за всіма процесами. 

 

Після обіду я продовжувала працювати і розписувати графік зустрічей Адама. Це не дуже веселе заняття, що потребує не аби якої концентрації, тому я зазвичай вимикаю звук на телефоні і концентруюся на роботі, але сьогодні я забула це зробити. Мені продовжував надзвонювати один й той самий номер. Я не витримала і відповіла: 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍