Читати книгу - "Осіннє Рондо місячної ночі"

— Все чудово! Просто я… трохи втомилась, прогулюючись, от і все, — відповіла, вгамовуючи емоції. — Так гарно ти тут все влаштував!

— Старався! — Він багатозначно зазирнув їй у вічі й ніжно поцілував. — Ти пахнеш дощем, — всміхнувся.

Від Любчиної рішучості й слід загув. Звісно, вона не може цього сказати йому. Зараз не може. Це не зовсім вдалий час для такої розмови. Вона ж ущент розіб’є йому серце! Хай мине певний час… Але ж так нестерпно. Так нестерпно на душі! Як вона може вдавати зараз, що все гаразд? Яка ж вона підла!

Сашко ж не тямився від радощів. Він весело сміявся, розповідаючи кумедні історії зі свого студентського життя, по-джентльменські обходжав жінку, накладаючи в її тарілку власноруч приготовані страви й доливаючи в келих вина; заглядав у вічі, трепетно брав за руку, обіймав.

Любка намагалася всміхатись, але всередині все обривалося. Господи, що вона накоїла, як допустила все це? Через її дурість знов усе склалось не так, як мало би бути!

Від випитого вина, яким хотіла заглушити гіркоту, їй стало ще гірше; серце краялось на шматки. Ураз загострені емоції взяли гору — і сльози мимоволі бризнули з її очей.

— Що з тобою, Любочко? — стривожено обійняв її хлопець.

— Я більше так не можу! — заридала вона.

— Що трапилось, люба?!

Любка дивилася на Сашка крізь сльози, що застилали їй очі.

— Я не знаю, як тобі сказати про це! Я просто не можу! — Вона втирала сльози, що невпинно текли по обличчю.

Юнак раптом сів.

— Здається, я розумію, в чому річ… Ти… ти хочеш мене залишити?

Жінка мовчала. Вона хотіла підібрати слова, які би менше ранили його, але не могла. Ніякі слова не зуміють пом’якшити його страждань.

— Я відчував це… — тихо мовив він, розпачливо зануривши руки у волосся. Погляд його був спрямований у порожнечу. — Але… але ж як? Чому?! Через нього?

Схиливши голову, ледь помітно кивнула.

— Ти мені не пробачиш цього? Я з самого початку була неправа… І це такий невдалий момент для цієї розмови!

— Не звинувачуй себе. Навпаки — ти подарувала мені справжнє щастя! Але… що ж мені тепер робити?

Якийсь час вони мовчки сиділи. Після сказаного Любка відчула незначне полегшення і лише схлипувала час від часу. Утім, сліз ще було досить.

— У мене жодного шансу, адже так? — приречено спитав.

Любка мовчала.

— Я так тебе кохаю, якби ти знала!

Сашко присів коло жінки й, обійнявши, схилив голову на її коліна. Вона пригладила його скуйовджене волосся і відчула, як здригається його тіло.

— Ти плачеш? Не плач, хороший… Повір, у тебе ще все попереду, твоє життя лише починається! Ти ще такий юний!

— Я не зможу без тебе! Я не уявляю себе без тебе!!! — його голос зривався від сліз.

— Сашко… ти такий славний… Ти чудово зможеш без мене, повір. Ти сильний!

— Ніякий я не сильний! Я слабкий!

— В тебе все буде добре, повір…

…Згодом, коли Сашко пішов, вона допила залишки вина й навіть не намагалася прийти до тями — всередині нуртували емоції, які вгамувати було несила. Який безумний день! В думках з шаленою швидкістю мерехтіли фрагменти сьогоднішніх подій, немов кадри з кінофільму: образ Коханого за дощовим склом, його очі, сповнені туги; роздоріжжя в парасолях, усміхнена Оленка за столиком у кав’ярні, рідна вуличка з ліхтарем, Сашко, що складає речі у валізу, його обличчя з відбитим неприхованим болем…

Так… це був дуже насичений день. Любка знала, що мине певний час — і все налагодиться, утім, зараз відчувала, що частинка чогось важливого була відірвана з її серця. Однак іншого виходу не мала.

Чи були помилкою ці стосунки? Однозначно ні. Назвати Сашка помилкою вона не може. На життєвому шляху трапляється багато різних людей, кожен з яких так чи інакше залишає в серці якийсь слід, проте не завжди лишається в ньому сам. І для чогось це потрібно. Так, Сашко страждає зараз, і страждає вона, але в стражданнях народжується істина. Муками, які терзають її душу, вона спокутуватиме свою провину перед ним. А ще — чекатиме повернення Коханого. Вона вірить, що він знову з’явиться: спершу в снах, а затим у реальності. І вже тоді вона його не втратить…

Наступного ранку вона почувалася не вельми краще: на душі було паскудно. Тепла ванна з додаванням відвару лаванди під негучну музику все ж дещо заспокоїла. Любка підійшла до вікна, тримаючи чашку з кавою; гарячий міцний напій приємно обпікав, освіжаючи думки.

Вона відчувала, як перегортається ще одна сторінка її чистовика. Перегортається з сумом, шурхочучи впалим осіннім листком. Якими будуть наступні записи в ньому? Хочеться сподіватися, що позитивними, адже вона хоче цього понад усе. Життя змінюється щомиті і, якими б не були обставини, насправді — усе в її руках. А отже, все буде добре. Тепер вона має уявляти їхню зустріч з Коханим. Де вони стрінуться? Звісно ж, під їхнім ліхтарем!

Заплющивши очі, Любка почала ретельно вимальовувати картину, взявши полотно, зіткане зі спогадів, і фарби, замішані на мріях і фантазіях. Ось він, її Коханий: стоїть під ліхтарем і чекає на неї. Помічає її, всміхається й мимоволі простягає до неї руки. Вона наближається до нього і вже за мить опиняється в ніжних, міцних обіймах. Так затишно й добре… Його рука стискає її руку, солодке тепло розливається тілом, щастя вихлюпується з душі через край…

Але… чому так боляче стало в грудях? Щось неначе шкребеться крізь усю цю красу й благодать, мовби