Читати книгу - "Сам себе катаю"

15 лютого 1936 в Києві біля оперного театру взяли старт п’ять командирів-прикордонників Василь Шубін, Іван Радевич, Володимир Тимофєєв, Віктор Морєв і старший групи Липа Людмирський, щоб здійснити рекордний велопробіг на відстань, швидкість просування і витривалість.

Відважних гонщиків не зупинили ні снігові замети на дорогах України, ні весняна багнюка на Закавказзі, ні пекучі піски Кара-Кумів в Туркменії, ні виснажлив спека в Узбекистані, ні люті морози Сибіру. Один лише перелік основних етап маршруту свідчить про його грандіозність. З Києва спортсмени взяли курс на Житомир — Тирасполь — Одесу — Сімферополь — Новоросійськ — Тбілісі—Баку — Ашхабад — Ташкент — Фрунзе — Алма-Ату. Далі вони пройшли Барнаул, Іркутськ, Читу, Хабаровськ, Владивосток. Подолавши більш як 15 тисяч кілометрів, велосипедисти повернули на зворотний шлях за маршрутом Хабаровськ — Якутськ-Братськ — Красноярськ — Новосибірськ — Свердловськ — Кіров — Ленінград-Мінськ — Київ — Москва.

Складні траси довелося долати прикордонникам. Асфальтових доріг тоді майже не було, рухалися грунтівками, гірськими стежинами, степами, болотами, пустелями, буреломами тайги, річками, озерами… Нерідко йшли пішки з машинами на плечах, несучи на собі ще й запчастини, харчі, одяг, намети тощо. Сувора, агресивна ситуація склалася за Красноярськом. Несподівано вдарив 35-градусний мороз, а потім здійнялася віхола, крізь яку не було видно навіть придорожніх телеграфних стовпів, що служили орієнтирами. Однак перечікувати негоду ніхто не хотів, тож рушили залізницею по рейках. Для цього велосипеди з'єднали попарно а колеса замінили на спеціальні, із ребардами. П'ятий командирський велосипед опирався на другу рейку з допомогою ролика, виставленого на ширину колії. Усі ці завбачливі пристосування, як і самі веломашини, були виготовлені на Харкіському велосипедному заводі.

Уся країна стежила за просуванням відчайдушних велосипедистів. У населенії пунктах їх зустрічали сердечно і з почестями. Місцеві ентузіасти нерідко приєднувалися до мандрівників на своїх велосипедах, прикрашених лозунгами, і супроводжували їх до наступного поселення.

6 лютого 1937 року веломарафонці фінішували у Москві. За їхніми плечима було 30 872 кілометри. Уряд нагородив героїв-прикордонників орденами Червоної Зірки. Для багатьох юнаків і дівчат довоєнних часів цей спортивний подвиг став справжнім уроком мужності.

24 травня 1937 року у Києві відбулася перша республіканська кільцева гонка з врахуванням досвіду змагань шосейників "Тур де Франс". Мета була одна — залучити до спорту якомога більше молоді, зокрема сільської, виявити найсильніших гонщиків і заодно випробувати вітчизняні машини. Учасники велотуру, а їх було понад сто, виступили на гоночних (група "А") і на дорожніх (група "Б") велосипедах. Їм випало проїхати п'ятнадцять етапів протяжністю 2265 кілометрів. Траса проходила за маршрутом: Київ — Житомир — Вінниця — Балта — Тирасполь— Одеса — Миколаїв — Кривий Ріг — Дніпропетровськ — Павлоград — Донецьк— Слов'янськ — Суми — Конотоп — Чернігів — Київ. Згідко з нормативами змагань мінімальна швидкість на дорожніх велосипедах не повинна була опускатися нижче 15, а на гоночних — 20 кілометрів за годину, дозволялася технічна допомога і заміна зіпсованих веломашин.

Кільце гонки замкнулося через двадцять діб. У групі гоночних машин перемогу здобув Михайло Рибальченко, який лідирував на всіх етапах. Його результат — 87 годин 52 хвилини 9 секунд. З-поміж учасників, що натискували на педалі дорожніх веломашин, кращим виявився Зігфрід Утос — спортсмен із колгоспу імені Шведської компартії Одеської області. Він фінішував через 98 годин 54 хвилини 22 секунди.

Спортивна цінність цього велотуру була в тому, що він започаткував у нашій країні проведення шосейних гонок і сприяв дальшому розвиткові радянського велоспорту. Опісля пройшли 1-й Всеросійський, 2-й Український, 1-й Грузинський велотури…

Нині велоспортом у республіці захоплюється понад 140 тисяч юнаків і дівчат. Традиційними стали у нас гонки на призи газет "Социалистическая индустрия", "Молодь України". Набули популярності "Чорноморський велотур", міжнародні змагання велосипедистів у Києві на честь Дня Перемоги, на які з'їжджаються команди міст-героїв, а також молоді гонщики з Польщі, Чехословаччини і НДР. Ціла плеяда українських велосипедистів входить до збірних команд СРСР.

Високу репутацію здобули на міжнародних аренах і київські майстри велоспорту. Тут слід згадати подію, віддалену від нас більш як на 30 років. Мається на увазі перша перемога радянських спортсменів у велогонці Миру-56. У складі нашої велодружини, яка виступала тоді втретє, був і вихованець українського велослорту — молодий киянин Микола Колумбет. Він першим серед наших гонщиків переміг на одному з етапів цієї велогонки, а в індивідуальнім заліку за сумою дванадцяти етапів посів почесне третє місце Саме тоді і було вперше привезено до Москви Великий кубок Всесвітньої Ради Миру.

— Ця перемога дісталася мені у запеклій боротьбі, її долю вирішили буквально останні сантиметри, — розповідав пізніше Микола. — Приємно було усвідомпювати, що ти перший з радянських гонщиків вписав своє ім'я в число переможців етапів. Та головне в іншому — після цього наші велогонщики повірили в реальність переможних фінішів.

Відтоді гонщики нашої країни майже завжди задавали тон у гонках. Блискучий успіх випав на долю українських велосипедистів у 1985 році. Вихованці Харківського центру олімпійської підготовки "Темп" Олександр Зінов’єв і Василь Жданов, а також Віктор Климов із Сімферополя у складі збірної стали переможцями велогонки Миру.

… І ось 39-та велогонка, що стартувала у Києві.

— Нелегко скомплектувати за шістнадцять днів команду для боротьби на трасі, довжина якої 2100 кілометрів, — сказав перед стартом старший тренер збірної СРСР Олександр Гусятников, котрий змінив на цьому посту знаменитого Віктора Капітонова. — Це змагання волі, характеру, де неможливо перемогти без відчуття ліктя друга. Перевагу було надано тим, на кого цілком покладалися. її одержали 28-річний Іван Романов, бронзовий призер чемпіонату світу 1983 року у груповій гонці на треку, титулований Сергій Усламін, надійний Асят Саїтов, Українську велосипедну школу представили молодий гонщик — двадцятирічний Володимир Пульников з Борисполя, який успішно виступив на всіх етапах відбірко-вих змагань — на Чорноморському узбережжі і в гонках дорогами Куби та Італії,— а також два чемпіони світу в командній гонці на сто кілометрів — капітан команди Василь Жданов із Харкова і сімферополець Віктор Климов.

Захоплююча, неповторна і по-своєму драматична боротьба найсильніших гонщиків планети завершилася на п'ятнадцятому етапі у Празі. Велосипедисти збірної СРСР стали "командними" переможцями. Увінчані лавровими вінками, вони випустили в мирне небо білих голубів. Друге місце посіли спортсмени НДР, третє —