Читати книгу - "Сам себе катаю"

Триколісний веломобіль Р. Бундшуха (США). Педікар із закритим кузовом (Японія). Веломобіль, обладнаний маховиком (Франція)

Пєдінар з відкритим кузовом (Канада). Веломобіль-карета — дітищє французьких конструкторів. Складений веломобіль "Колибри-22", створений В. Уляновським.

Веломобіль для сільськогосподарських робіт. Веломобіль автомобільної компоновки (Японія). Велосипед із легким кузовом.

Веломобіль-всюдихід.

Велмобіль "Вильнюс": 1 —обтічник; 2, 5, 7 — віконця обтічника; 3 — педалі; 4, 16, 17, 20 — ланцюговий привод; 6 — відсувна частина обтічника; 8—задня підвіска; 9 — шкворень заднього колеса; 10, 18 — колеса; 11 — кермова тяга; 12 — сидіння; 13 — важіль керування; 14, 15 — гальма; 16–20 — підвіска передньої частини корпуса; 21 —нижня несуча частина конструкції.

Двомісний туристичний веломобіль Московського клубу ентузіастів біотранспорту, удостоєний медалі ВДНГ СРСР: 1 — передня частина рами; 2 — каретка; 3— кермовий вал; 4 — гальмівна рукоять; 5 — задня частина рами; 6 — перемикач передач; 7 — кермовий барабан; 8— трос; 9 — регулювальна муфта; 10— кермова тяга; 11— скоба амортизатора; 12 — амортизуючі пружини; 13 — стикувальна скоба; 14 — з'єднувальний болт; 15 — шарнірне сполучення; 16 — втулка; 17 — вісь переднього колеса; 18 — скоба; 19 — пружина; 20 — хомут; 21 — підшипник.

Поступися дорогою транспорту, що рухається праворуч.

При повороті направо велосипедист поступається дорогою трамваю, що рухається праворуч.

Місце зупинки велосипедиста: а — на лінії розмітки із знаком "Поступися дорогою"; б — для пропускання транспортних засобів, що рухаються головною дорогою.

Велосипеди для найменших: "Мальчиш" і "Зайка".

Перекидні та підвісні сумки для веломандрів.

Заднє сидіння: 1—металева рама; — 2 підлокітник; 3 — сидіння із м'якою спинкою; 4 — підголовники; 5 — крюк зачеплення; І 6 — поперечна трубка багажника; 7 — планка з отвором М-10; 8 — кульово-опорний фаркоп.

Саморобний причіп: 1 — кульово-опорний фаркоп; 2— рюкзак "Ермак". Переднє сидіння: 1 — кермо; 2 — кермовий винос; 3, 4 — спинки і сидіння; 5 — металева опора.

Тридцять сім разів траси Миру проходили через столиці Чехословаччини, Польщі, Німецької Демократичної Республіки. А 38-ма вперше пройшла територією нашої Вітчизни. Це було 1985 року. 8 травня гонщики традиційно зібралися в Празі, провели пролог і того ж дня разом із тренерами і журналістами прибули на літаках до Москви. Перший етап кільцевої гонки на 120 кілометрів розпочався!травня, в День Перемоги над фашизмом. Є глибокий сенс у тому, що велогонка Миру проводилася в дні святкування Великої Перемоги і присвячувалася цій знаменній даті, бо це свято — символ палкого устремління народів світу до миру, символ їхньої ненависті до війни. І травнева велогонка того ж гатунку. Про це красномовно свідчить сама назва гонки, в цьому переконує її емблема — біла голубка Пікассо.

У московських гонках, що пройшли за трьома етапами, наша збірна вийшла лідери, випередивши команду в НДР на 57 секунд. Після цього учасники велотуру повернулися повітряним мостом до Праги, щоб продовжити боротьбу на дорогах ЧССР, ПНР і НДР.

Перемогу в гонці-85 виборола в командному заліку збірна СРСР. Білих голубів випустили в блакитне небо над Берліном Юрій Каширін, Петро Угрюмов, Ріхо Суун, Олександр Зінов'єв, Василь Жданов і Віктор Климов. Вони не лише римували перевагу, здобуту на московських трасах, а й довели відрив од ніццьких гонщиків до 2 хвилин 5 секунд. У сучасних велогонках, де перемогу нерідко вирішують долі секунди, це значить багато.

Того ж року конгрес Міжнародної спілки велосипедистів ухвалив рішення, за ким з 1986 року нашу країну визнано рівноправним співорганізатором велогонки Миру.

— Це нова епоха в історії велогонок Миру. Це приклад того, як змагання, організоване за ініціативою газет "Руде право", "Трибуна люду" і "Нойєс Дойчланд", не зважаючи на солідний вік, все ще перебуває молодим. Я щиро вітаю ведення СРСР і редакцію газети "Правда" до повноправних організаторів велогонки Миру, яка тепер одержить новий імпульс, набуде яскравішого звучання, — поцінив цю подію Анджей Левандовський, завідуючий відділом редакції польської газети "Трибуна люду".

Наступна, 39-та велогонка стартувала 6 травня 1986 року у весняно-квітучій столиці нашої республіки. Тисячі киян тепло вітали її учасників — спортсменів Фінляндії, Сірії, Франції, Чехословаччини, Монголії, Куби, Польщі, НДР, СРСР. Аренами змагань стали центральні вулиці і площі міста, прикрашені білим цвітм каштанів і палахкотливими чашами тюльпанів — Хрещатик і Паркова алея, бульвари Лесі Українки і Дружби народів, площа Ленінського комсомолу і вулиця Січневого повстання…

Тут буде доречним нагадати, що велоспорт на Україні має давні традиції. Ще наприкінці минулого століття в Одесі було засновано перше товариство велосипедистів і побудовано трек, де блискуче виступав "академік спорту" Сергій Уточкін, який пізніше пересяде на крила і стане знаменитим льотчиком. У 30-ті роки людина на велосипеді була досить значним явищем. При самодіяльних клубах навчальних закладах, установах і великих підприємствах діяли велосипедні секції створювалися спеціальні велостоянки. Наприклад, лише в Харкові його жителям видавалося понад 90 тисяч номерних знаків для користування велосипедом ні вулицях.

Чималої слави набули перші масові велопробіги, організовані в 1935–1937 роках. Так, 30 травня 1935 року вирушили з Одеси до Владивостока п'ять велосипедистів — одесит Михайло Рибальченко і четверо киян. 14 317 кілометрів гонщики проїхали за 117 днів, долаючи в середньому 120 кілометрів за добу. У черв ні того ж року на околиці села Камрівка Дніпропетровської області стартували і тому ж напрямі сільські спортсмени на чолі з Д. Бойком. Проїжджаючи за ден по 121 кілометру,