Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

 

— Гадаю, це не останній раз, коли ви годуєте мене, — промовив він, намагаючись додати легковажності до розмови.

 

— Ну, якщо ви так швидко не відновитеся, можливо, доведеться, — відповіла вона з легкою іронією.

 

Обидва усміхнулися. Щось у цій розмові змусило Габріеля вперше за довгий час відчути тепло та людяність, які йому були так необхідні.

 

Двері палати прочинилися, і до кімнати увійшов кремезний медбрат у синій уніформі. Він тримав у руках інвалідний візок і привітно посміхався.

 

— Містере Габріелю, настав час процедур. Прошу вас слідувати за мною, — сказав він впевненим голосом, оглядаючи чоловіка.

 

Меліса, яка досі сиділа біля Габріеля, підвелася й допомогла йому обережно сісти на край ліжка. Вона тримала його за плече, підбадьорюючи:

 

— Ви впораєтеся. Це лише перший крок.

 

Медбрат нахилився, підкотивши візок ближче, і, побачивши, як Габріель намагається піднятися, допоміг йому сісти.

 

— Навіщо це? Я можу ходити! — обурився Габріель, хоча його тіло слабко протестувало проти цієї заяви.

 

Меліса, злегка сміючись, похитала головою:

 

— О, сьогодні ви прямо повернулися в дитинство. Вас годують і катають у візочку. Ще трохи — і будемо читати вам казки на ніч.

 

Габріель хмикнув, намагаючись вдавати байдужість, але не зміг стримати посмішку.

 

Коли вони дісталися процедурної, виявилося, що це кабінет масажу. Простора кімната з приглушеним світлом, м'яким ароматом ефірних олій і високою кушеткою посередині.

 

— Давайте, обережно, ляжте тут, — сказала Меліса, допомагаючи йому вибратися з візка. Медбрат теж допомагав, піднімаючи Габріеля під руки й укладаючи його на кушетку.

 

Двері знову відчинилися, і до кімнати увійшла висока жінка з густим темним волоссям, зібраним у тугий пучок. Її кремезна постать і рішучий вираз обличчя вселяли і повагу, і легке занепокоєння.

 

— Місіс Фрідман, як завжди, на висоті! — з усмішкою промовила Меліса, але тон її голосу звучав занадто солодко, щоб бути щирим.

 

— Дякую, міс Еванс, ви завжди так люб'язні, — відповіла жінка сухо, явно не надто переймаючись взаємною симпатією.

 

Меліса зробила крок убік, залишаючи поле для роботи масажистці, але залишилася в кімнаті, схрестивши руки на грудях і уважно спостерігаючи.

 

Місіс Фрідман намастила долоні густою ароматною олією й почала розминати спину Габріеля. Її рухи були впевненими, але зовсім не ніжними.

 

— Ай! — зойкнув Габріель, коли її пальці різко втиснулися між його лопатками.

 

— Терпіть, це для вашого блага, — відрізала жінка, не сповільнюючи темп.

 

Далі було ще гірше. Руки Фрідман тиснули на вузли в м'язах, змушуючи їх розчинятися в болю. Вона жорстко розминала спину, руки, ноги, і кожен її дотик був немов удар у саме джерело напруги.

 

— Чудово. Зовсім трошки болю — і ви відчуєте себе як новонароджений, — сухо пожартувала вона, але від її слів Габріелю не стало легше.

 

— Легше сказати, ніж витримати, — простогнав він, намагаючись не сіпатися.

 

Меліса стояла поруч, і, хоч її обличчя було серйозним, очі випромінювали підтримку. Вона періодично кидала на Габріеля погляд, мовби кажучи: "Тримайся, я з тобою".

 

— У вас добре виходить терпіти, — зауважила Меліса з теплою усмішкою, коли Габріель, важко дихаючи, намагався тримати спокій.

 

— Не знаю, чи можна назвати це терпінням, — хрипло відповів він, стискаючи пальці на краю кушетки.

 

— Ви навіть не уявляєте, як чудово почуватиметеся після цього, — вела далі масажистка, змінюючи зону роботи.

 

Габріель уже майже не слухав. Він зосередився на тому, щоб не дозволити болю перемогти його, та водночас відчував, як під невблаганними руками місіс Фрідман його тіло поступово звільняється від напруги, накопиченої за дні нерухомості.

 

Меліса продовжувала стояти поруч, і її присутність, хоч і мовчазна, була як якір, що утримував його від повного занурення в цей вихор болю й виснаження.

 

Габріель відчував себе краще після численних процедур того дня, але фізичне відновлення було тільки частиною того, що він відчував. Він ще не мав відповіді на питання, що крутилися в його голові, але відчував, що щось незвичайне відбувається навколо нього.

 

На наступну процедуру його привезли до невеликої кімнати, де старенький чоловік, лікар, що був очевидно досвідченим у своїй справі, допомагав йому виконувати фізичні вправи. Це було більше для полегшення дихання, розслаблення м'язів і навіть роботи з пальцями рук і ніг, які ще не зовсім звикли до активності. Дихання важко забивалося, але він намагався триматися. Меліса була поруч, підтримуючи його, пильно спостерігаючи і час від часу підбадьорюючи легкими жартами.

 

— Ну що, твоя спина уже не так хрумтить, як вранці? — запитала Меліса з легкою посмішкою, спостерігаючи, як Габріель повільно розминає плечі.

 

— Якщо не ламається, значить працює, — відповів він, намагаючись відчувати, як кров почала циркулювати в м'язах.

 

Після того як пройшли вправи, чоловіка відвезли до кількох процедурних кабінетів. Одним з них була кімната, де йому поклали на тіло щось тепле. Тепло приємно розливалося по всьому тілу, заспокоюючи його м'язи і розслаблюючи напругу, яку він ще відчував після тривалого перебування в ліжку.

 

Згодом його перенесли в інший кабінет, де чоловіка занурили у велику ванну, тепла вода обволікала його, а медсестри повільно водили його по воді, даючи йому час на відновлення.

 

— Це відчуття наче вільний політ, — сміявся Габріель, спостерігаючи, як вода ніжно підтримує його тіло.

 

Меліса не залишала його ні на крок, постійно підтримуючи його розмовами. Вона посміхалася йому і жартувала, кажучи, що він повинен вивчити мистецтво плавання.