Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Чому вони не виключили нас одразу, якщо боялися війни, яку ми могли б розв'язати? – не зрозуміла Ельга. – Не дуже–то схоже на помилування.

–Тут два варіанти.  Або вони хочуть тримати вас на короткому повідку, готові закликати будь–якої миті заради якогось доручення чи завдання, в обмін на те, що ви лишитесь при магії та разом... – почав Хельс.

–Або ж усе простіше: ви занадто сильні, щоб вас можна було виключити.– додала Хельґа.

–Не вірю я в таку силу. У нас цього немає. Їхні дії більше схожі на затишшя... – хитала головою Ельга.– Ніби вони щось задумують, але поки що не готові розповісти що саме. Вони готуються.

–Це треба перевірити. – задумався Пітер.

–Нічого перевіряти. Вони не хотіли війни, але вони її отримають. – сказала Ельга.

–Ельга. Війна не вихід.– похитав головою Хельс.– Повір, ми намагалися.

–Нехай я не така сильна, як вони, але я не здамся їм на помилування. –Ельга стисла руки в кулаки.– Якщо мені судилося померти без дару, я позбудуся його на своїх умовах. І тільки.

–Ти навіть достеменно не знаєш, хто за всім цим стоїть і де вони перебувають. Тож щодо війни, краще подумай. – звернула увагу Калерія.– Це надто необачно, потрібно все зважити і розробити план.

–Подумаю.– роздратовано сказала вона.– Уже подумала. Я відшукала їх одного разу, спробую знову. Не дивись на мене так, Калерія. Вони забрали в мене брата, а я заберу в них життя. До того ж, одного ми вже знаємо. Цей ідіот зве себе Містифікатором.

–Як зрозуміти, де вони перебувають? – запитав Найджел. – Де місце ініціації?

–Ніхто не знає. Воно ніби не знаходиться в конкретному місці.– сказала Калерія.

–Місце скоріше зачароване.– відповів Хельс.

–Ми не знаємо навіть, як вони виглядають, Ельго.– зітхнула Калерія.– На ініціанії є тільки голос і все.

–Я вже зустрічала їх. – повторила Ельга.

–Що? – здивувалася Калерія.

–Після смерті Калеба, я нанесла їм візит.

–О, Ельго...

–Вони не знали, хто вбив його. – відповіла вона.

–Як ти туди потрапила? – запитав Хельс.

–Я прийшла в Ковен. Відьми відповідей не знали, але прилетів ворон, залишивши перо. Я торкнулася його і перенеслася.

–Так, справу зроблено! – крикнула задоволена Есме. – Я покличу тобі хоч зграю ворон!

–Боюся, все не так просто, люба.– посміхнулася Калерія.

–Думаю, це був їхній ворон.– припустила Ельга.– Вони хотіли, щоб я зустрілася з ними. Але не розумію навіщо. Та і місце, де ми зустрілися, вони поспішали покинути і видворити мене. Я думаю, це була прохідна. От, тільки до чого... не ясно. Але потрібно якось відшукати їх, придумати, як витягнути Ельгорта…

–Ми всі хвилюємося за нього, але запевняю тебе...– почала Калерія.

–Досить, Калеріє. Скільки разів ти закликала нас до розсудливості, і до чого це призвело? –насупилася Ельга. – Ні–ні. Тепер ми знайдемо твій дар не з примхи, а щоб спільними силами знайти мого брата.

–Твого брата? Боюся, у нас суміжні права на це слово.– зазначив Пітер.

–Не перекручуй. – зітхнула Калерія, а потім повернулася до Ельги. – Гаразд. Що ти пропонуєш? У тебе є план?

–Вирішуватимемо проблеми почергово. Для початку ми знайдемо твій дар.

–Геніально.– пирхнув Пітер.

–Є кращий план? – примружилася Калерія.

–Я вся увага.– підняла брову Ельга.

–Це взагалі не план! Ой, та облиште! Небезпечні маги, які вважали себе непереможними, кидають нам виклик, а ти збираєшся піти на них без плану і найменшої ідеї про те, де вони перебувають? Який це в біса план?!

–Моні здається, чи плану в нього немає? – саркастично запитала Калерія, глянувши на Ельгу.

–Радше в Пітера гостра потреба нарікати, сестро.– відповіла Ельга.

–А, власне, чого змовк, братику?– стукнувши Пітера в плече спиатла Калерія.

–Так–так, згарище, критикуєш – пропонуй.– посміхнулась Ельга.

–Обійдусь без настанов, крижинко.

Пітер закотив очі, повернувшись до Найджела й Есме.

–Коли їх двоє це ще гірше…

–Сумуєш за Ельгортом, як ніколи?– посміхнувся Найджел.

–Направду…в таких розмовах він завжди мовчазний. А от я отримував від батька наганяй, якщо сперечався із сестрами. Особливо з Ельгою.

–Справді?

–Так…Вона була татковою улюбленицею. В мене було враження, що в них є своя мова, якою вони спілкуються, свої пригоди, навіть таємний погляд. Я ніколи не бачив тата таким щасливим, яким він був з нею.

Найджел і Есме замовкли, очі Пітера набрались слізьми, та він швидко спинив їх, видушивши з себе смішок.

–Даруйте. Я просто сумуюза своїм старим. Він був хрошим батьком, а мама, хоч і була у дечому суворіша за нього, та все одно могла підтримати і обійняти так, як цього не робив ніхто. Я просто…Часом згадую їх, потім все, що сталось…і мені…ну…–він змовк, опустивши очі.