Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Есме обійняла Пітера і він посміхнувся, погладивши дівчину по спині. Пайпер закотила очі, просуваючись вперед, ніби випадково штовхнувши хлопця. Роз'єднавши обійми, Пітер і Есме глянули в бік дівчини, що широким кроком рухалась до табору.

–Вона, що…– почав Пітер і замовк.

–Схоже, ревнує.– вишкірилась Есме, густо почервонівши.

Пітер посміхнувся, здійнявши брову.

–Воно і недивно, ти просто красуня.

Есме захихотіла, Найджел піймав і себе на посмішці тож друзі поволі рушили до табору. Посидівши ще годинку біля вогнища, усі почвалали до своїх спальних місць, аби трохи перепочити перед новим днем. Насолодитись сном і набратись сил Найджелу не вдалось, адже з першими променями сонця, хлопець відчув, як його нахабно витягують із теплої дрімоти.

–Найджеле.– шипіла Пайпер, трясучи хлопця за плече.–Найджеле, вставай.

–Що? – пробурмотів він.

–Час за роботу.

Хлопець насупився, неохоче перекотившись на живіт і ривком піднявся, від чого його хитнуло вбік і запаморочилось у голові.

–Які ми невдоволені. – реготнула Пайпер.

–Ти б ще опівночі розбудила…– бурчав хлопець.

–Жайворонки успішніші сов, бо прокидаються разом із сонцем.– серйозно повідомила дівчина.

–Сказала та, що керує положенням та інтенсивністю цього самого сонця.– продовжував бурчати Найджел.

–Я не можу змусити сонце зійти вночі.–зізналась Пайпер.– Від сонця і місяця залежить занадто багато процесів на Землі. Я тільки допомагаю сонцю спрямовувати промені туди, куди мені потрібно.

–Круто.– резюмував Найджел, позіхнувши.

–Так. Але парадокс у тому, що я не здатна засмагнути. Абсолютно.

–Та, ну! Справді?– розреготався Найджел.

–Я взагалі не можу отримати опік, навіть якщо простою над сонцем увесь день.

–І сонце тебе не сліпить?– спитав Найджел, радіючи, що дівчина охоче продовжує розмову.

–Ні. Мої очі ніби звикли до яскравості світла.

–А…– почав був Найджел, та дівчина його перебила.

–Якби приємно не було теревеніти, хлопче, але нам справді час працювати. Тож не забивай мені баки новими питаннями, ходімо.

Найджел зітхнув, засмучуючись, що його план було безбожно викрито і повернувся до вже знайомої галявини, продовжуючи оживляти занепалі дерева. На біду Найджела, Пайпер не була надто говіркою, коли працювала, тож хлопець засмучено поринув у власні роздуми. Він продовжував думати про Пітера, як йому було прикро, що вони з Пайпер створені одне для одного, і зовсім не можуть бути разом. Його долоні неприємно кололо, Найджел відчув, як сльозяться очі, аж раптом у вухах засвистіло і він, втративши рівновагу, хитнувся назад і впав на траву, встигнувши лишень виставити руки за спиною. Хлопець повільно повернувся, сподіваючись, що Пайпер не помітила, як він гепнувся на сідниці посеред роботи, але зустрівши її спантеличене обличчя, зрозумів, що дівчина бачила кожну секунду його принизливого падіння. «Невдаха десь – невдаха по життю» – засмучено резюмував подумки Найджел.

–Ти це... – почала Пайпер. – Ти бачив, що зробив?

–А? – не зрозумів Найджел.

–Подивись.

Хлопець втупився у ряд дерев, що з'явились нізвідки за кроків п'ять від місця де сидів Найджел.

–Як це?– не зрозумів він.

–Ти начаклував дерева, не торкаючись ґрунту. Ну ж бо, спробуй ще.

Найджел поклав руки на траву, заплющивши очі.

–Прибери руки з землі.– сказала Пайпер, смикнувши його за рукав.

–Але, я так не зможу.– сперечався хлопець.

–Все ти зможеш, просто продовжуй думати про те саме.

Найджел нахмурився, намагаючись повернутись до своїх роздумів. Два дерева ледь помітно підросли і розпустили соковите зелене листя. Потім знову нічого не відбувалось, Найджел продовжував думати, але перед ним нічого н змінилось, ті самі напівожилі делева, та сама ледь зелена трава. Хлопець повернувся до Пайпер.

–Ти надто стараєшся, тому і не виходить.– відповіла вона.

–Господи, я втомився намагатись зрозуміти магів. То мені кажуть концентруйся і моє улюблене «очисть розум», то «не старайся», ви вже якось домовтесь між собою.– Найджел розвернувся, крокуючи назад до табору. Пайпер зупинила його, взявши за плечі.

–Не психуй!– дівчина повернула Найджела назад у бік галявини.– Ти думав про щось, що тебе тривожило і це якимось чином стимулювало твою силу. Маги нерідко досягають результату, коли не докладають зусиль, а віддаються своїм емоціям.

–Наче це добре, сліпо йти за емоціями.–буркотів він.– Має ж бути контроль, розуміння власної відповідальності…

–Ти дуже розумний, як для малечі.– помітила вона.

–Малечі?–пирхнув Найджел, сумнівна здогадка торкнулась його брів, змусивши їх зійтись на переніссі.– А…а скільки тобі років?

–Сто дванадцять.– хихотіла Пайпер.