Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

67
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 78
Перейти на сторінку:

– А де вона тепер? - я вразився тяжкою долею тієї жінки.

– Богданчику, та знаєш ти її! Вона ж усім відома під іменем мольфарки Христі!

– А син? - не зрозумів мій брат, - Не бачили ми в баби нікого, крім неї.

– Тарасику, невже не зустрічав? Коло мольфарки завжди крутиться Михасик.

– Хто?! Він?! - перепитав здивовано мій брат, - Михасик - зачарований син баби Христі? Оце то так! Оце то новина!

– А ви до нас потрапили як? - запитав я в тітки.

Вона, подумавши, відповіла: “Ми взнали від довірених осіб, як можна обійти тяжке прокляття. Мольфарка обіцяла нам допомогти, але взамін хотіла, щоб розчарували сина. Твій дід Арсен бажав тебе спасти, тому й уклав з своячкою угоду”

– Чекайте! Орест, чоловік мольфарки і дід Арсен брати?

– Богданчику, це так. Сивий Ведмідь і є мій дядько Орест. Тобі він буде двоюрідний дід.

– Старий тримає непогану форму. Так нас здавив, аж затріщали кістки, - брат щедро похвалив діда Ореста, за міцну хватку і ведмежу силу.

– Твоїм батькам я дала обіцянку, що буду наглядати з небожем. Пізніше познайомилась з Юхимом. Ми полюбились одне одному, побралися. Тепер від нього маю сина.

За цих слів тітка лагідно погладила по голові і вухам свого вовка. Від задоволення той аж примружив очі. Я обійняв Назарчика за шию і зашепотів йому на вухо пристрасно і палко: “Клянусь, знайдемо спосіб, як зняти прокляття! Ми всіх обов’язково розчаруємо! Ми втрьох з тобою тоді так забешкетуємо, що дивлячись на наші витівки світи не раз здригнуться!” У відповідь вовчисько довгим язиком лизьнув мене по носі на знак згоди. Я засміявся.

– Чого ти? - запитав Тарас.

– Та так, спілкуюся із меншим братом.

Я подивився на ту банку, в яку ми назбирали світлячків і від несподіванки аж скрикнув. У банці було дівоче лице: вродливе, ще й з зеленими очима. Хто знає як воно потрапило туди? Як довго слідкувало нишком звідти? “Дивіться, там хтось є!", - зіскочивши на ноги, я пальцем показав у бік химери. Присутні моментально подивилися на банку. Ми ошаліли від того, що те лице до нас заговорило: “Моя хазяйка хоче запросити хлопців погостювати трохи у її хлібосольній хаті. Нехай приходять завтра до обіду на Відьмину гору. Хазяйка обіцяла допомогу у справі, по якій вони до нас прибули”

Сивий Ведмідь раптово люто заревів. Від його реву ми з Тарасом аж поглохли. Звір з силою так вдарив лапою по банці, що скло миттєво розлетілося на тисячі шматків. Наляканий Назарчик припав всім тілом до землі. Лежав тихенько, боязко піджавши вуха.

– Чого це він? - я пошепки спитав поблідшої, неначе крейда тітки.

– В нас трапилась біда, бо то була поплічниця Орисі.

– Як же вона дізналася про нас? Адже мене з Тарасом більш ніхто не бачив.

– Та в неї в лісі повно шпигунів! От і пронюхала про вас та клята відьма!

Всі п’ятеро зібрались на сімейну раду. Після того, як відьма наслала прокляття, від неї відвернулись всі на світі і зовсім перестали спілкуватись. Я визвався таки піти до баби. Можливо клята хоч мені підкаже, з якого боку треба розпочати, бо сам у цьому нічого не тямлю, а більше нема в кого запитати. Тарас пообіцяв піти зі мною, хоча зізнався, що побоюється відьми. Ми сподівалися на захист амулетів, які подарувала нам мольфарка Христя. Спочатку тітка Ганна опиралась. Не радила йти добровільно в логово карги. Але пізніше, без найменшого бажання, а все ж таки погодилась нас відвести до баби.

1 ... 34 35 36 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівники, Віт Тасик"