Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 10

Мирослав сидів за великим дерев’яним столом у своєму офісі, який здавався ще більшим і просторішим в порівнянні з іншими днями. Це була тиша після бурі, і він відчував, як кожен його вдих глибше, як його спокій міцнішає. Угода з Соколовим була підписана, а це значило, що зараз він міг нарешті залишити всі ці проблеми позаду. Соколов не повертатиметься, і це на деякий час забезпечувало Мирославу спокій.

Але цей спокій був лише тимчасовим. Мирославу все ще не можна було забути про його минуле. Всі ті брехливі угоди, які він колись укладав, не могли залишити його просто так. Тепер він розумів, що без Оксани він би не зміг жити, без неї він був би лише тією тінню свого минулого. І тому він вирішив відкритися їй повністю, не приховуючи нічого.

— Мирославе, — голос Андрія рвав тишу офісу. Він увійшов без стуку, явно не дивлячись, чи застане когось всередині, чи ні. Андрій завжди був прямим, без зайвих слів. Його обличчя було зосереджене, і Мирослав одразу зрозумів, що справа серйозна. — Я знаю, ти щасливий, але те, що ти зробив, може обернутися для нас великою помилкою.

Мирослав глянув на нього і посміхнувся. Ніколи не думав, що Андрій буде так переживати за його рішення. Адже він вірив, що все правильно. Він сам ухвалив це рішення і знав, що зробив правильно.

— Андрію, — відповів Мирослав, його голос був м'яким, але рішучим. — Я підписав угоду з Соколовим. Тепер він не буде нас турбувати. Це моє рішення. Усі ці маніпуляції — вони позаду. Ми маємо шанс на нормальне життя.

Андрій насупив брови, і його очі стали більш серйозними. Він наблизився до столу і нахилився вперед, ніби хотів вкласти останній аргумент.

— Ти ж знаєш, Соколов не залишить тебе в спокої. Він не такий простий. Вір мені, не варто так сильно розслаблятися. Ти можеш опинитися в пастці, навіть не помітивши цього.

Мирослав дивився на нього, але його впевненість не похитнулася. Він розумів, що Андрій хвилюється за нього, але він був певен у своєму виборі.

— Я знайшов вихід, Андрію. Тепер моя мета — це Оксана. Я готовий побудувати з нею все з нуля. Це важливіше за будь-які угоди.

Андрій тихо зітхнув і, не бажаючи продовжувати суперечку, відступив до дверей.

— Я знаю, що ти дорослий чоловік, і зробиш так, як вважаєш за потрібне. Але запам’ятай одне: будь-яка угода з ним не буде простою. І навіть коли ти думаєш, що все під контролем, Соколов знайде спосіб все перекрутити.

Мирослав не відповів, бо знав, що це марно. Зараз йому не було важливо, що каже Андрій. Він вирішив, що хоче бути з Оксаною, що хоче залишити все позаду. Він скинув з себе важке відчуття провини, яке мучило його в минулому.

Коли двері офісу зачинилися за Андрієм, Мирослав глибоко вдихнув і піднявся зі свого місця. Зараз він відчував, що час прийшов. І це був момент змін. Він вирішив, що більше не може тримати в собі ці емоції. Він готовий був ділитися з Оксаною всім. Він хотів бути з нею.

Набравши номер мобільного телефону свого улюбленого квіткового магазину, Мирослав зробив замовлення на найкращий букет. Він знав, що сьогодні він приїде до Оксани, і цей день стане особливим. Він обирав квіти так, як обирав би свою любов: з обережністю, із глибокими почуттями, як знак того, що він готовий відкрито подарувати їй своє серце.

Після кількох хвилин він піднявся з-за столу і вирушив у магазин. Під час поїздки його думки знову повернулися до угоди з Соколовим. Мирослав не міг повністю забути попередні роки боротьби і жахливі угоди, в які він був втягнутий. Але зараз це вже не мало значення. Зараз важливо було тільки те, що Оксана була з ним. І він готовий був віддати їй своє серце і всі свої сили.

Квітковий магазин зустрів його різноманіттям кольорів і ароматів. Він вибрав найбільший і найяскравіший букет, в якому перепліталися червоні троянди, білі орхідеї та ніжні півонії. Це була не просто композиція — це було втілення всього того, що він відчував до Оксани.

Повернувшись до офісу, він подивився на годинник. Час йшов, і він знав, що тепер йому потрібно відкрити їй свої почуття. Цей момент був важливим, і він не міг його відкласти. Сьогодні він зробить свій перший крок до нового життя. Але поки що він залишався у своєму кабінеті, чекаючи моменту, коли зможе нарешті зустрітися з Оксаною.

 

Оксана міркувала про свої останні події, коли розкладала нові книги на поличках у магазині. Вона любила цей момент — спокій, коли можна було насолодитися ароматом свіжих друкованих сторінок, поринути у світ літератури, що захоплює. Кожна книга була як новий всесвіт, який вона занурювалася в тиші, залишаючи все за межами книжкових полиць.

Але раптом одна з книг, що лежала на верхній полиці, несподівано зірвалась і впала прямо на підлогу. Оксана миттєво нахилилася, щоб підняти її, але перш ніж вона встигла це зробити, почувся різкий звук, коли хтось із позаду пролив каву прямо на її білу блузу.

— О, ти знову все розсипала, — почула Оксана знайомий холодний голос. Це була Інна, її колега, яка не залишала її в спокої.

Оксана, здивована таким нападом, дивилася, як кави капають на її одяг. Вона вже звикла до Інниної неприязні, але цього разу це було занадто. Між ними виникла не лише професійна напруга, але й особисті розбіжності, адже Інна завжди намагалася принизити Оксану перед колегами.

— Ти що, не можеш хоч раз бути акуратною? Розтяпа, та ще й у книгарні! Всі погляди на тебе тепер, і ти знову усіх підведеш, — додала Інна, а в її очах читалася явна насолода від того, що змогла принизити Оксану.

Оксана підняла голову, намагаючись не дати волю емоціям. Вона була вже змучена постійними закидами Інни, але цього разу відчула, що не може мовчати.

— Інно, ти мене постійно критикуєш, хоча сама йдеш на кожну дрібницю, щоб тільки підставити мене, — відповіла вона, намагаючись зберігати спокій, хоча голос її все одно тремтів від обурення.

Суперечка почала набирати обертів, і вже через кілька хвилин ситуація переросла у невелику сварку. Оксана намагалася зберігати гідність, але Інна була настільки безкомпромісною, що навіть керуюча магазином Тетяна почала нервувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍