Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

Трійця рвонула геть зі спального району. Втретє за ніч добиралася на таксі.

– До ранку гулятимемо, – Демид трохи обізнаний з графіком безхатьків. На світанку виповзають з барлогів, збирають пляшки, недопалки, шерстять смітники.

– І не факт, що здибаємо кого треба, – сумнівався колекціонер.

Студент зайнявся зарядкою. Присідав, махав руками, аби зігрітися: тонка футболка погано захищала від вранішньої прохолоди:

– Гарику, ти чому до вікон придивляєшся?

– Вираховую брудне.

– Будинків багато.

– А ми нащо? – зметикував Якович. – Візьмемо по десятку, розділимося й перевіримо.

Демид погодився. Легка пробіжка збадьорить. Зустрінуться за годину на перехресті. Пішов наліво, пильно придивляючись до вікон хрущівки. Орієнтир слабкий, а все ж краще, ніж нічого. Хіба Діма обов’язково мав проживати поблизу? Боря колись говорив про дивний виклик. Подзвонив невідомий, призначив зустріч, аби показати рідкісний артефакт, але натомість причвалав Діма й почав бурмотіти про завод. Ось чому Демид учепився за безхатька. Що, як Борю спеціально завербували для відкриття переходу? Зацікавили дорогоцінними металами. План спрацював, адже Демид якимось чином активував приховану установку, побував у Заповіднику й успішно повернувся. Лишилося витягти з пам’яті точну матрицю дій. Діма точно пов’язаний зі слугами Бора.

Студент раптом зупинився й задер голову. На картинці, показаній біля хати в селі, за брудним вікном промальовувалася труба котельні. Джек-пот! Юнак озирнувся. Далеченько стирчить. Шукали б це вікно до нових віників. Хлопець побіг навпрошки, оминаючи кущі. Згарячу залетів до гаражного кооперативу, звідки годі сподіватися прорватися на сусідню вулицю. Вертатися? Демид видерся на дерево, перескочив на дах металевого гаража, пробіг до кінця, перестрибнув огороджувальну сітку й упав на доглянутий квітник. Посадка майже м’яка. Постраждали чорнобривці й флокси.

До перехрестя хлопець прибіг заморений, зате задоволений.

– Як успіхи? – Демид вивчав пісні обличчя Гарика та Яковича. Справи кепські. Вдруге втер носа зарозумілій парочці. Коротко розповів, де те вікно є.

– Вдень по стіні не полізу, – попередив малий. – Висоти боюся.

– Я на тебе розраховував, – студенту доведеться на ходу міняти план.

– Мені йти в розвідку, – втрутився колекціонер. – Подзвоню у двері, спитаю уявного Івана Павловича, назву адресу. Якщо вдома нікого не буде…

– Виламаємо двері, – пирхнув юнак. – Піднімемо на ноги весь під’їзд. Тоді точно «небо в клітинку» побачимо.

– Почекаємо, поки хазяїн вилізе з нори.

– Довго? Слуги отямляться й прибіжать, – Демиду облом чекати.

– Поміркуємо розсудливо, – Семен Якович вагався.

– Коли? – озвався Гарик. – Наш алкаш кудись біжить.

Діма виринув з під’їзду наче суха тарань. Розтягнутий брудно-коричневий светрик звисав мало не до колін, штани засмальцьовані, а патлата голова давно вимагала перукаря.

– Мій вихід, – Гарик прудко рвонув до Діми й перехопив того біля рогу будинку.

– Навішає макаронних виробів по десять кіл на кожне вухо, – прошепотів Семен і потяг Демида до лавки.

Дистрофічний хлопчик активно жестикулював і розпитував чоловіка. Задовольнившись відповіддю, малий почовгав доріжкою до сусідньої будівлі, а Діма поспішив у протилежний бік.

Гарик пересвідчився, що алкаш відійшов достатньо далеко й покликав напарників. Малий набрав код на металевих дверях, пропустив дорослих і показав ключі:

– Крадіжка була самим простим фокусом. Квартира вісімдесят шоста.

Відчиняв Семен Якович. Демид пройшов у коридор, обдивився. Чисто. В сенсі брудно, але нікого. В спальні, підібгавши ноги, спав Ігор. Коли студент поклав руку на плече, Волошин сіпнувся й зіщулився наче зацькована тварина. Під лівим оком сидів дебелий «ліхтар». Сорочка розірвана й просякнута кров’ю. На руках і ногах пластикові стяжки.

Колекціонер зрізав пута:

– Знущалися, гади.

– Було, – чорнявий помічник закашлявся. – Били, паскуди, голодом морили, в нужник не пускали. Хто вони такі?

– Довго пояснювати, – Бурковець повів Ігоря до ванни. Вода з крана текла.

Демид і Гарик обстежили квартиру. Голі стіни й стара шафа. В ній висіли подерті плащі, добротна зимова куртка та новенький костюм.

– Стовідсотковий алкаш давно пропив би костюм і куртку, – підозра Демида переросла у впевненість.

– Надзвичайно цікава знахідка, – Гарик витяг з кишені пачку банкнот номіналом сто гривень та посвідчення працівника СБУ.

– Отакої, – занервував Бурковець. – Перевертень?

– Підробка, – запевнив Гарик.

– Нащо такий дешевий маскарад? – колекціонер підганяв Ігоря, аби скоріше покинути стрьомну квартиру.

– Дмитро Сергійович Масун спеціально зустрівся з Борею, а той підмовив Петра й мене пограбувати завод, – заявив Демид. – Звідкіля взялися ті ящики? Хтось приховав, або Дімон постарався, щоб потім тримати Борю на гачку.