Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Колекціонер спогадів, Віталій Механік

Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

40
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 48
Перейти на сторінку:

– Забираймося. Покладіть назад «ксиву», бабло. Ігорю, попустило?

– Ноги цілі. Хотіли поламати, – процідив крізь зуби Волошин. – Запис вимагали.

– Як швидко зможеш упоратися з Демидом?

Студент погано розумів Бурковця: книжкова крамниця розгромлена, крісло поламане.

– При наявності потужного компа за три години, плюс програмне забезпечення, плюс… А, Гарик тут. Порядок.

– Деталі обговоримо дорогою, – Семен Якович випхав молодь з квартири, зачинив двері, а ключі викинув у траву. Нехай Діма попітніє.

Цього разу задовольнилися маршруткою.

– Ігорю, ми куди їдемо? – здивувався Бурковець, коли автобус повернув на міст через колії залізниці.

– Ви гадали, я вдома тримаю копії та програми? – слабко усміхнувся помічник. – Дідька лисого вони там знайдуть. Правда, дещиця старих версій там є. Для правдоподібності.

– Ти про комп’ютер згадував, – Семен Якович мимоволі підраховував тюремний строк, якщо врахувати хуліганство, підпал, злам квартири плюс крадіжку нового компа.

– У сервісному центрі візьму, – сказав Ігор. – Подзвоню знайомому. Поки доїдемо, системник запакують. Гроші при вас?

– Скільки?

– Тисяч тридцять зі знижкою.

– Не мало? – прохрипів ошелешений старий.

– Можна й за сімдесят, але то вже занадто круто.

– Нашкребу, – Якович притулився головою до скла. – Може ноутбук?

– Потужність, – коротко пояснив помічник і зажадав смартфон.

Демид сидів позаду старого й вивчав район міста, де бував дуже рідко. Скверики, типові багатоповерхівки, маркети, кафешки. Проминули овочевий базар. Зупинка.

– На вихід! – Волошин узяв у Яковича купюру й подався купити біляш і пляшку світлого пива, потім сів на бордюр, перекусив, подумав і повторив.

– Фу-у-у, легше стало, – очі Ігоря заблищали. – Життя налагоджується. Дякую, що знайшли мене. За мною! – бородань петляв поміж будівлями, оглядався й зрештою вивів супутників до якоїсь контори. Постукав у вікно:

– Свої!

– Свої так рано не шастають! – почулося зсередини. – Заходьте.

В конторі сидів поважний чоловічок років шістдесяти. Сивий, сухий. Обличчя порізане зморшками.

– Нас не чекали, а ми приперлися. Яковичу, це Юхим Шеремет, заслужений архівний працівник.

– Ось куди приховав. Розумно, – похвалив колекціонер.

– Юхиме Костянтиновичу, я заберу своє, – Ігор стиха звернувся до Яковича: – Заплатіть триста за зберігання. В мене борг за два місяці.

Старий витяг три сотенні купюри й віддав архівному працівнику.

Шеремет дав ключі й попередив:

– Бери, тільки папери не чіпай, інакше плідній співпраці настане кінець.

– Кожного разу одне й те саме. Костянтиновичу, ваші папери не годяться навіть для розпалювання багаття, – сміявся Волошин. – Їх складали сюди ще за часів царя Гороха.

– Е-е-е, – вказівний палець «паперогриза» поліз угору. – Технічна документація підприємств має малу цінність, проте історична цінність з кожним роком зростає. Скоро люди забудуть, що таке парова машина. Паротяг…

– Почалося, – Ігор забрав ключі й зник у коридорі.

– Молоде й дурне, – бурчав Шеремет. – От у наші часи не було комп’ютерів. Обходилися. А зараз… Тьху, – архіваріус ткнув пальцем у монітор. – Я ні бе, ні ме, ні кукуріку. Ігор підсобляє. Тримаюся поки. Хто сюди прийде за копійки працювати? Скороченням лякають. Так я один, а раніше було шестеро, – чоловічок готувався розказати всю автобіографію, однак повернувся Волошин і визволив супутників з тенет любителя потриндіти.

– Флешки й зовнішні вінти я взяв. Тепер до сервісу. Пара кварталів, – Ігор пропонував пройтися тим, хто всю ніч на ногах.

– Оклигав і хочеш поганяти старого, – зітхав Бурковець.

– Для вашого ж здоров’я, – задоволений Волошин глянув на монітор, де «висів» документ у форматі ворд. – Пручається вража сила?

– Хто його придумав? – чоловічок тремтів од гніву. – На друкарській машинці я б давно закінчив, а тут штрикаєш ті кнопки, а текст кудись пропадає!

– Зберігатися треба, Костянтиновичу. Я показував. Підводите «мишкою» сюди, потім туди, а коли закриваєте документ просто підтверджуєте зміни.

– Для мене це китайська грамота.

Волошин показав востаннє й поспішив розпрощатися з балакучим архіваріусом.

В сервісному центрі Ігор пробув рівно сім хвилин. Бурковець заздалегідь попередив, аби менше ляпав язиком, інакше скине половину зарплатні. Запакований системник і монітор у коробці Волошин розподілив між Демидом і Гариком, а сам довго домовлявся телефоном зі знайомим.

– Так, все пучком, – повідомив задоволений помічник. – Їдемо на Криворізьку.

– Що ми там забули? – Семен Якович сподівався повернутися в центр міста.

1 ... 35 36 37 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер спогадів, Віталій Механік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"